Левко Довгович – "Заслужений діяч мистецтва України" та лауреат "Премії Пам’яті народа" (ФОТО)

Левко Довгович

Почесне звання «Заслужений діяч мистецтва України», Левку Довговичу, та  Евеліні Гвать «Орден Княгині Ольги ІІІ. ступеня» вручив особисто 24 вересня 2020 року Президент України Володимир Зеленський. Передавання нагород пройшло у Посольстві України в Братиславі, за присутності Надзвичайного і Повноважного Посла України в Братиславі Юрія Мушки, представників ЦР СРУСР, голови Спілки українських письменників та голови Словацько-українського товариства, директорки української недільної школи в Братиславі та керівництва братиславського драматичного колективу ім. Тараса Шевченка.

                                          *      *      *

Левко Довгович  народився в Ужгороді, однак від 1963 року живе у Словаччині, куди прибув з немалим життєвим досвідом ‒ понад шестирічним перебуванням в сибірських таборах ҐУЛАҐу, закінченим музичним училищем в Ужгороді (хормейстер та диригент), середньою медичною школою в Усті-над-Лабем (дантист), шестирічною практикою в зубній лабораторії там же та шестирічною диригентською працею з українськими хорами у Празі та Карлових Варах.

В Сибір Левко потрапив 14 річним підлітком, як наймолодший політичний в’язень в ГУЛАГах  Радянського Союзу. Став улюбленцем старших політв’язнів, які загартували його до української національної свідомості. В таборах він здобув основну музичну освіту від висококваліфікованих в’язнів-музикантів ‒ Леоніда Іщенка, головного диригента Одеського оперного театру та Степана Чорненького зі Львова, оперного співака європейського масштабу. Обидва засуджені на десятки років ув’язнення. В тюрмах строк його покарання (за різні «провини») підвищився з десяти до 36 років. Від розстрілу врятувала його малолітність першого засудження. В таборах АНГАРЛАГу він став диригентом табірного чоловічого хору та оркестру.

В часі «хрущовської відлиги» 1956 року його було звільнено з табору, а 1957 р. дозволено разом з мамою і двома сестрами переселитися до батька-священика у Чехію. Від 1963 року доля Левка Довговича була пов’язана з Пряшевом.

Першим місцем його роботи у Пряшеві був професіональний Піддуклянський український народний ансамбль. Після не цілих двох років він залишив роботу в ПУНА і прийняв місце методиста на Окружному комітеті Культурного союзу українських трудящих та завідуючого Українським клубом у «Руському домі» у Пряшеві,

У 1965 р. заснував молодіжний ансамбль «Весна», який став найвизначнішим самодіяльним колективом Пряшівщини. Від 1967 р. при йпго хорі діяла танцювальна група, оркестр та драматичний гурток, який у 1969 р. поставив п’єсу «Наталка-Полтавка». Ансамбль «Весна» до 1971 р. дав понад 150 успішних концертів у Словаччині, Чехії, Польщі та Україні. З ансамблю «Весна» вийшло кілька професіональних співаків, музикантів, акторів та визнаних культурних діячів-аматорів.

В хорі Левко знайшов і свою дружину Олену Сувак, яка подарувала йому трьох синів і стала його вірною супутницею і помічницею. В жовтні 1967 року Левко Довгович заснував у Кошицях драматичний колектив «ДУМКА», а 1968 р. хор «Ластівка», діяльність якого після двох років була офіційно заборонена.

Восени 1971 р. в рамках т.зв. «нормалізації» його було звільнено з роботи і на п’ятнадцять років заборонено працювати з будь-яким українським колективом. В декреті про звільнення наведено, що він  „ідеологічно негативно впливав на молодь і виховував її в національному дусі“. В тому ж 1971 році його було звільнено з п’ятого курсу заочного відділу Філософського факультету Університету ім. П. Й. Шафарика у Пряшеві (спеціальність історія та українська мова і література). У цей крайнє несприятливий життєвий період руку допомоги надали йому професори Карлового університету. В Карловому університеті у Празі він 1994 року успішно закінчив вищу освіту.

Левко Довгович залишився безробітним і разом з сім’єю переселився із Пряшева в Кошиці, де 15 років на хліб насущний заробляв у будівництві.

Після 15 років у 1985 році йому „органи” дозволили заснувати в Кошицях український мішаний хор «Карпати», який під його керівництвом діє 35 років і є в сучасному найуспішнішим українським хоровим колективом у Словаччині, давши близько 500 концертів не лише у Словаччині, але і у Чехії, Україні, Польщі, Угорщині, Болгарії, Австрії та Бельгії.

Після нової політичної реабілітації в 1989 році Левко Довгович разом з дружиною Оленою та синами Святославом, Ігорем і Романом відновив і очолив на Пряшівщині довоєнну українську молодіжну організацію «Пласт», яка, між іншим, щоліта влаштовує дуже популярні молодіжні табори та Літні школи українознавства, якими досі пройшли понад три тисячі хлопців і дівчат.

Три роки він був віце-президентом (1994-1997), а вісім років (1997-2005) Президентом Європейського Конгресу Українців (ЄКУ). Від 2001 по 2006 рік він був членом президії Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) у Києві та ряду інших українських міжнародних організацій.

В 2013 році Левко Довгович опублікував свої спогади на табірне життя під назвою «Хроніка життя політичного в’язня № 2А 424» (518 стор.), які вийшли і в перекладі словацькою мовою. Це – найвизначніший твір мемуарної літератури у Словаччині.

За самовіддану працю на ниві української культури Левка Довговича було нагороджено кільканадцятьома орденами й почесними грамотами, серед яких є Орден президента України «За заслуги», Орден «Хреста звитяги», Медаль Братства ОУН-УПА, Срібна Медаль Міністерства внутрішніх справ Словаччини, «Медаль св. Володимира Великого», Премія  мера міста Кошиць, Почесна грамота Міністерства освіти і науки України та ряд інших.

Останньою є «Премія Пам’яті народа», яка Левку Довговичу буде урочисто вручено у Національному театрі в Празі 17 листопада 2020 року.

В повідомлені про цю нагороду наведено: „Cena je určená ľuďom, ktorí svojimi činmi dokázali, že česť, sloboda a ľudská dôstojnosť nie sú prázdne slová... Nominované boli dva desiatky osobnosti z Českej a Slovenskej republiky. Z nich porota cien Pamäti národa hlasovaním zvolila štyri osobnosti, ktorých príbeh ich najviac inšpiroval“. Акт вручення буде безпосередньо передавати Чеське та Словацьке телебачення.

Вітаємо Левка Довговича з 85-літтям, а до дальших років бажаємо йому доброго здоров’я, аби він і надалі міг працювати на ниві плекання й утвердження української самосвідомості та пропагації української музичної культури.

На многая і благая літа, тобі, Левку!

Микола Мушинка

Л.Довгович з словацьким перекладом своєї книги „Хроніка життя політичного вʼязня № 2А 424”

Президент України В. Зеленський вручає у Братиславі Л.Довговичу Почесне звання „Заслужений діяч мистецтва України”

Теги: Довгович

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати