З Калинова у широкий світ. До 70-ліття художника Павла Лопати

Величаві виставки з нагоди його життєвих ювілеїв відбувалися і на його Батьківщині: у Свиднику, Гуменному, Бардієві, Кошицях. До кожної з них були видані гарні каталоги.

Павло Лопата народився 20 березня 1945 року в с. Калинів, Меджилабірського округу як тринадцята дитина в незаможній сім’ї хлібороба-шевця. В рідному селі він здобув початкову освіту. Середню – в Загальноосвітній середній школі у Меджилабірцях (1960-1966). В 1966 р. він поступив на відділ живопису Вищої школи образотворчого мистецтва у Братиславі (Vysoká škola výtvarného umenia) – класи живопису у проф. Ладіслава Чеміцького. За участь в протестних демонстраціях проти окупації Чехословаччини військами Варшавського договору 1968 року його було звільнено з навчання.

В 1969 році на запрошення найстаршої сестри він виїхав у Канаду, яка стала його другою батьківщиною. Пройшовши кількома робітничими професіями та засвоївши англійську мову, він у 1971 році поступив у школу комерційного мистецтва George Brown College у Торонто, а після її закінчення 1972 року почав серйозно займатися живописом. Щоб поглибити свої знання він 1982 року поступив у Вищу школу образотворчого мистецтва (Ontario College of Art) у Торонто, яку успішно закінчив у 1986 року, ставши професіональним художником.

В центрі художніх інтересів П. Лопати в тому числі було писання ікон. І в цій ділянці він досяг неабияких успіхів, зокрема після кількох індивідуальних виставок в галереях Канади й США.

В 1988 році з нагоди тисячоліття хрещення України-Русі він 25 іконами збагатив іконостас новопобудованої церкви в м. Кембрідж біля Торонта. У тому часі він намалював пару ікон великих розмірів для церкви в м. Ґвелф, розташованому на захід від Торонто.

Значну популярність приніс П. Лопаті документальний телефільм „Іконописець“ канадської телестудії (автор О. Заброварний, 1984), який на престижному фестивалі у Калґарі зайняв друге місце (перше не було уділене).

Після виходу фільму в ефір до художника посипалися замовлення на ікони зокрема від українських громад та індивідуальних замовників.

Поступово від традиційного іконапису він перейшов до символізму й сюрреалізму, випрацювавши свій індивідуальний неповторний стиль.

Від самого початку перебування в Канаді П. Лопата активно залучався до роботи українських громадських організацій. Кілька десяток років він був секретарем та головою Об’єднання лемків Канади в Торонто та співредактором ж. „Лемківщина“, США. 

У 1986 році його було офіційно проголошено „Лемком року“. Разом з лемківським діячем Федором Ґочем з Польщі він був засновником найпопулярнішого фестивалю канадських лемків „Лемківська ватра в Канаді“ 1986 року. Сім років 1991-1998 він був кустосом та директором Канадсько-української мистецької фундації ім. Шафранюків у Торонто, влаштувавши в галереї КУМФ понад 70 виставок різних художників.

Після падіння тоталітарних режимів в Радянському Союзі та країнах Центральної Європи П. Лопата нав’язав тісні стосунки зі своєю батьківщиною. Його статті, репродукції картин та статті про нього почали появлятися в українській пресі Польщі, Словаччини та України.

В червні 1995 року з нагоди 50-ліття з дня народження П. Лопати в Музеї української культури у Свиднику відбулася величава виставка його картин під назвою „Повернення“, до якої було видано гарний каталог з кольоровими ілюстраціями картин (упорядник Л. Пушкар). В серпні-вересні того ж 1995 року цю ж виставку було повторено у Краєзнавчому музеї в Гуменному, а в листопаді 1997 року – в одній з престижних галерей у Празі – на Градчанах. Паралельно відбувалися виставки його картин у Канаді, США, Україні (Львів, 1991 р.) та в інших країнах.

З нагоди 55-ліття художника його персональну виставку влаштував Словацький технічний музей у Кошицях, а з нагоди 60-ліття з дня народження – знов Музей української культури у Свиднику. Свидницька виставка неслася під назвою „Святині“. І до неї було видано гарний каталог, в якому директор музею М. Сополига дав художникові таку характеристику: „Павло Лопата вже більшу частину свого дотеперішнього життя провів у Канаді, однак його любов до Пряшівщини, туга за рідними Карпатами не згасає. Навпаки, він постійно утримує з нами контакти, зокрема посередництвом своєї творчості… Він тілом і душею поєднаний з українством, Карпатами, Пряшівщиною“. А комісар виставки Л. Пушкар цю характеристику доповнив словами: „Крім геометрично-декоративних композицій П. Лопата створив і чималу колекцію реалістичних творів, які відображають наші західноукраїнські дерев’яні церкви лемківського типу“.

55 картин із зображенням лемківських дерев’яних церков 15-19 століть було представлено на даній виставці. Це – колекція громадянина Канади Івана Попеля (лемківського походження), подарована Єпархіальному музею при Центрі православної культури в Горлицях (парафія св. Трійці).

І ці картини П. Лопати експонувалися на кількох виставках в США, Канаді та Польщі.

Від 2004 року Павло Лопата разом з дружиною Марією та сином Петром  живе і творить на оселі „Полтава“ біля Торонта, заселеній майже виключно українцями. Там ми з дружиною відвідали художника вже кілька разів і переконались у його великій працьовитості. Наперекір значному завантаженню (на хліб насущий П. Лопата до пенсії заробляв працею водія у квітковій фірмі) він встигає малювати та писати фахові статті. З його статтями часто зустрічаємося і на сторінках української преси Словаччини.

Часто відвідує рідний край, зокрема село Калинів. В одній із кімнат у сільському самоврядному будинку находиться 21 картин маляра, котрі 2014 року подарував селу для постійного там зберігання та збагачення культурної діяльності с. Калинова. Це і є найбільший подарунок художника краю, про який він не забуває ні у далекій чужині.

До дальших років бажаємо вірному синові Пряшівщини доброго здоров’я, сил і творчого натхнення.

Микола Мушинка

Теги: Павло Лопата, художник

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати