Український письменник та дисидент. До 75-ліття з дня народження Юрія Залети (Загорського)

На рідній Пряшівщині його ім’я відоме хіба з невеличкої добірки віршів на сторінках „Дуклі” (1998, ч. 6, с. 65-68) та довідника „Encyklopedický slovník presídlenia“  (Prešov, 2005, s. 386-387).

*      *      *

Юрій Іванович Залета (псевдонім „Загорський”, „Зоренко” та інші) народився 6 жовтня 1939 року в селі Колбівці Стропківського округу, яке в 1930 році нараховувало 191 жителя, з яких 160 (73,4 %) зголосилося до „руської” національності, а 183 (95, 8 %) – до греко-католицької релігії. (Mušinka M. – Mušinka A.: Náurodnostná menšina pred zánikom? – Prešov, 2011. - S. 295).

28 жителів села (чотири сім’ї), між ними і сім’я Івана Залети, 1947 року була переселена в Рівенську область Західної України. Початкову школу Юрій завершив у селі Новини (раніше – Новини Чеські), середню – в районному місті Млинів. У 1962 році він успішно закінчив Інститут іноземних мов Львівського державного університету ім. І. Франка і був направлений учителем середніх шкіл у Донецьку область. Там він поряд з педагогічною діяльністю співпрацював з обласним телебаченням та пресою. У 1963 році дебютував оповіданням у газеті „Радянська Донеччина”, а 1969 році в Києві під редакцією відомого українського письменника та дисидента-шістдесятника Григора Тютюника вийшла перша книга його оповідань „Хто витримує спеку?”, яка зразу завоювала симпатії читачів і критики. Ю. Мушкетик свою рецензію на неї назвав Вічно зелене життя” („Літеретурна Україна”. – 12 березня 1971), а Б. Рогоза – „Листя кленової гілки” („Дніпро”, 1972. - № 7).

В 1967 році Ю. Залета закінчив факультет французької мови Горлівського педагогічного інститут іноземних мов і став кваліфікованим перекладачем. В Горлівці він здобув і кваліфікацію учителя та перекладача чеської мови.

На Донеччині він наочно побачив розбіжність між теорією і практикою. Радянська пропаганда на весь світ заявляла про „небувалий розвиток української мови та культури”, а в дійсності влада робила усе, аби чим скоріше завершити процес русифікації під плащем „інтернаціоналізму” та „дружби народів”. В Донецьку та інших областях східної України українська мова та культура опинилася на грані цілковитого занепаду.

Зібравши навколо себе групу однодумців Юрій Залета 1980 року заснував  у Житомирі ілегальну організацію „Комітет національного порятунку”. Після кількох місяців КГБ розкрило цю організацію і Ю. Залету було засуджено на шість років таборів та два роки заслання. Кару він відбував у таборі Ґулаґу ч. 36 у Пермській області за Уралом, де в різні періоди відбували кару відомі дисиденти – Василь Стус, Микола Руденко, Левко Лук’яненко та ряд інших. Після звільнення Я. Залета змушений був працювати чорноробом у різних професіях і на різних місцях. Всюди за ним йшла характеристика „особливо небезпечний рецидивіст”.

З цією характеристикою після відбуття повного строку покарання й заслання він у 1988 році повернувся до своїх земляків у Рівному, і тут – до робітничої професії. Працював робітником у цегельні.

В часі горбачовської „перебудови” він активно залучився вже до  легальної організації „Народний рух України за перебудову”. Стояв біля колиски всеукраїнської Соціалістичної партії України.

Юрій Залета повної реабілітації діждався лише після проголошення незалежності України 1991 року. Після реабілітації його було прийнято на роботу у Рівенський інститут слов’янознавства Київського славістичного університету, де він, ставши старшим викладачем, очолив відділ чеської мови та літератури кафедри західнослов’янських мов. З того часу датується і відновлення його літературної творчості. У 1995 році виходить його збірка віршів „Липнева ніч”, за нею дальші збірки віршів: „Не обзиваються громи” (1998), „Виклик зимі” (2003), „На кургані” (2006; усі в Рівному). Ю. Залета випробував свої сили і в драматургії.  У 2000 році окремою книжкою у тому ж Рівному вийшли його дві п’єси „Вчителько моя” та „Не все те золото”. За ними п’єса  „З вирію повертаються не всі” (Костополь, 2004).

Ці п’єси ставилися на сценах професіональних та самодіяльних театрів України. У 2002 році Ю. Залету було прийнято в члени Спілки письменників України. Досі він є єдиним членом цієї престижної всеукраїнської літературної організації з-поміж „оптантів” Пряшівщини.

Вірші, новели та оповідання Ю. Залети часто друкувалися в журналах України, але й у пресі Росії та інших республіках колишнього Радянського Союзу. Він живо цікавиться подіями на його рідній Пряшівщині.

З нагоди 70-ліття з дня народження 7 жовтня 2009 року дев’ять співорганізаторів міста Дубне влаштувало в актовому залі Дубенського будинку-інтернаті літературно-мистецьку зустріч з ювіляром, на якій крім основної доповіді про ювіляра та його внесок в українську літературу прозвучало вісім співдоповідей. Зустріч закінчилася художньою програмою.

Спілка письменників Словаччини, Союз русинів-українців Словацької республіки, Координаційний комітет реоптантів, Асоціація україністів Словаччини та Наукове товариство ім. Шевченка у Словаччині щиро вітають нашого земляка із 75-річчям.

Микола Мушинка, Степан Крушко

Юрій Залета

Словацька пісня
 

Гілка калинова,

Що восени рясніє край вікна,

Гармонія мелодії і слова,

Колодязя прозора глибина.
 

У ці хвилини давні, особливі,

Коли з-під вікон лине дружній спів

Встають в уяві бетярі вродливі,

Слухняні діти праведних батьків.
 

Перед панами шапку не ламають,

Зустрінуть в полі вранішню зорю.

А вийде хам чи збойник хитрий з гаю,

Стають відважно, впевнено на прю.
 

В коханні щирі, незрадливі нині,

Любов – це свято, мила – над усе.

Здолають перепони скелі грізні,

Дунай грайливі хвилі вниз несе.
 

У вечері, узявши в руку кошик,

Дівча простує стежкою у бір.

Ану ж побачить, як оре Яношик,

Вовняну шапку збивши набакир.

Збірка „Липнева ніч”, (1995)

Теги: Залета, Пряшівщина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати