Автором проекту пам’ятника та його реалізатором є братиславський скульптор Ян Тяпак. Висота пам’ятника, виконаного у бронзі – 5 м, разом з камінним постаментом – понад 7 м. Головою підготовчого комітету був Імріх Береш. Він підкреслив своє почуття гордості за те, що, не будучи русином, міг активно посприяти реалізації цього великого проекту – увіковічення видатного діяча історії русинів.
Зокрема, звертаючись до присутніх, підкреслив: «Шановні присутні, прийміть, прошу Вас, цей пам’ятник з відкритим серцем та без упереджень. Нашою метою не було розділяти людей, але об’єднувати їх! Символічна земля з-понад сотні русинських сіл, закладена у постаменті цього пам’ятника, є цього доказом». І закінчив свій виступ по-габурськи: «Русини, будьте горді на своє коріння, язик та культуру та прийміте князя Лабірця за символ Вашой єдноти!»
Староста села Миколай Ющик у головній доповіді накреслив коротку історію створення пам’ятника, подякував усім, хто брав участь у створенні цього історичного пам’ятника, та закликав шанувати пам’ятник як історичний доказ життя нашого руського населення в Карпатах.
Добре була продумана й сама художня програма відкриття пам’ятника: Заповіт князя Лаборця приніс присутнім на своїх крилах сокіл, що прилетів до самого пам’ятника і сів на руку князівського воїна; слова князя урочисто прозвучали посередництвом техніки; в програмі було виконано патріотичні пісні, в програмі виступив також гість з Польщі Петро Трохановський, який долучив до землі з 106 сіл Пряшівщини також грудку землі з лемківської сторони Карпат та проспівав уривки зі свого твору про князя Лаборця.
Програма Днів Габури продовжувалася до пізнього вечора. Наступного дня програму виповнили спортивні акції.
Слід припустити, що до такої великої акції, важливої та визначної події, як відкриття пам’ятника князю Лаборцю – представнику всього руського населення історичного Закарпаття – в с. Габура буде – і то немало – критичних зауважень.
Не біда, що саме святкування відбулося без планованої участі «визначних» гостей. Гірше, що воно відбулося також без ширшої участі «культурної» громадськості русинів та без будь-якої участі представників русинів-українців. Навіть рядовий громадянин не може нормально сприйняти окремі пам’ятні «табли» – окремо жидам, окремо греко-католикам та ще окремо православним, рівно ж і великі «табли» «видатним» акторам сьогоднішнього життя та тексти на тих «таблах». А вже зовсім неприйнятним є «ідейно-ідеологічне» спрямування акції, яка, наперекір заявам про потребу та символ об’єднання, може стати «доказом» плиткого та антинаукового розуміння «русинського питання в Європі».
Проте – наперекір всім сучасним та й майбутнім критикам – дещо можна допрацювати, виліпшити, уточнити, замінити, а дещо зостане як документ доби та нашого нерозуму – головною ознакою та заслугою організаторів великої та потрібної акції залишиться факт побудови та уведення у дійсність могутнього символу та історичного доказу безперервного існування руського населення в Карпатах – відкриття могутнього пам‘ятника руському князю Лаборцю на Пряшівщини. А саме це ядро питання заслуговує на позитивну оцінку сучасного стану нашого життя.
Юрій Бача