Його громадсько-політична діяльність розпочалася на Закарпатті. До 100-річчя Василя Капішовського

Серед культурно-громадських та політичних діячів русько-української національної меншини Словаччини післявоєнного періоду одне з перших місць займає доцент Василь Капішовський (1914-2002), кандидат економічних наук, довгорічний викладач пряшівських та кошицьких вузів.

В.Капішовський. Рисунок олівцем Єви Бісс, першої дружини –  1952 р.
В.Капішовський. Рисунок олівцем Єви Бісс, першої дружини – 1952 р.

Він – учасник протифашистського руху опору, в’язень таборів Словацького штату та нацистської Німеччини, чільний функціонер Української Національної Ради Пряшівщини і Культурного союзу українських трудящих, ініціатор економічного, соціального і культурного розвитку східної Словаччини, але й жертва комуністичного терору 50-х років. А все ж таки відійшов з життя майже непомітним. Тож пригадаймо його „незлим тихим словом” з нагоди 100-ліття з дня народження.

*  *   *

Василь Капішовський народився 7 липня 1914 р. в селі Комлоша (нині Хмельова) у десятидітній селянській сім’ї (сім хлопців і троє дівчата). Після закінчення Руської учительської семінарії в Пряшеві 1933 року, Василь учителював у селах Нижній Бистрий та Голятин на Закарпатській Україні. З дворічної військової служби в Чехословацькій армії (1936-1938) він повернувся у школу на Закарпатті зі званням офіцера танкових військ. Після окупації Карпатської України угорською армією восени 1939 року він емігрував у Радянський Союз. Там він вступив добровольцем у Червону армію і після успішного абсольвування спецкурсів для розвідників в Суздалі над Москвою був направлений в рідний край (з радіопередавачем) із завданням подавати в Москву інформації про рух німецьких військ на території Словаччини. Це завдання він сумлінно виконував, будучи учителем основної школи в с. Олька Меджилабірського  округу.  

В 1941році його було мобілізовано в танковий полк Словацької армії в Мартині. Радіопередавач він залишив у своїх друзів (таємних інформаторів) Михайла Лацка та Йосифа Юричка в Бардієві.

В Мартині мав його відвідати зв’язковий з Москви з новим паролем та інформаціями, однак зв’язкового Рудольфа Мішутку негайно після приземлення парашутом на території Польщі затримало гестапо.  При допиті він видав усю відому йому сітку радянських розвідників, включно

В. Капішовського. За „військову зраду” В. Капішовському грозила кара смерті, однак завдяки спритному адвокатові його засудили „лише” на 15 років позбавлення волі. Кару він відбував у Леопольдові та „таборі смерті” Маутгаузені. Наперекір жахливим умовам він вижив.

1 липня 1945 року його було призначено на пост секретаря окружного комітету компартії в найбільш пошкоджений війною округ Меджилабірці, а вже 7 жовтня 1945 року його було обрано депутатом Словацької Національної Ради. Згодом він став членом Президії УНРП, членом Пленуму ЦК КПС та депутатом Національних зборів Чехословаччини. На усіх цих постах  він пристрасно захищав інтереси рідного краю.

Від листопада 1946 по вересень 1948 року він займав посаду завідуючого Рефератом українських шкіл при Уряді Словаччини в Братиславі, а в 1948-50 роках – був керівником культурно-пропагіційного відділу Краєвого комітету КПС у Пряшеві. На цих посадах він зіграв значну роль в розвитку економіки, культури та українського шкільництва у найвідсталішому регіоні Чехословацької республіки – східній Словаччині.

Відходячи з поста керівника Реферату українських шкіл  1 вересня 1948 року В. Капішовський передав своєму наступникові 43 дитсадки, 276 початкових шкіл, 38 неповних середніх (горожанських ) шкіл та 6 середніх та спеціальних шкіл (технікумів) з 676 класами та 23 112 учнями. Це була кульмінація розвитку українського шкільництва на Пряшівщині.

В 1950 році його було направлено на навчання в Центральну політичну школу в Прагу, однак вже після неповних двох років перебування у Празі на голову В. Капішовського звалилося неочікуване лихо: звинувачення в „українському буржуазному націоналізмі”, ініціатором якого була „група десятьох українських товаришів”, очолювана свіжим випускником Вищої політичної школи в Москві Іваном Ґабалем.

Ця „група” під впливом штучної кампанії, спрямованої проти „словацьких буржуазних націоналістів”, почала шукати „націоналістів” і серед українського населення та знайшла їх серед чільних представників УНРП – в особах В. Капішовського та П. Бабея. В пресі та в партійних організаціях розгорнулася посилена кампанія проти УНРП та двох вище названих „українських буржуазних націоналістів”. В. Капішовському загрожував судовий процес, довгорічне ув’язнення, а може й смертна кара. На щастя, смерть Сталіна та Ґотвальда в березні 1953 року припинили цю явно сфабриковану справу.

22 червня 1953 р. Президія ЦК КПС прийняла постанову, в якій обвинувачених було непрямо реабілітовано, однак КК КПС у Пряшеві запротестував проти повернення В. Капішовського у Пряшів і ЦК КПЧ в Празі призначив його завідуючим кафедри політичної економії у Вищій партійній школі в Братиславі. В. Капішовський опротестував таке рішення й 1 лютого 1954 року повернувся до Пряшева, де його призначили старшим викладачем та заступником декана Вищої педагогічної школи. У 1961 році його перевели на Філософський факультет Університету ім. П.Й. Шафарика у Пряшеві, де він у тому ж році здобув звання доцента політичної економії. Згодом посаду завкафедри політекономії він займав на Юридичному факультеті того ж університету в Кошицях. Там же він  у  1964 році захистив кандидатську дисертацію „Економічний розвиток східної Словаччини у післявоєнний період” і до виходу на пенсію працював на різних посадах даного університету.

Отже, від 1953 року до виходу на пенсію у 80-х роках він займався педагогічною та науковою діяльністю у вузах. В усіх цих вузах він виконував важливі академічні функції та посади. Спричинився до виховання цілої генерації спеціалістів. Особливу увагу він приділяв студентам з українських сіл.

На Шостій конференції Культурного союзу українських трудящих в листопаді 1966 року В. Капішовського обрали головою Центрального комітету цієї організації. Саме його заслугою КСУТ, значно поширив рамки своєї діяльності, а в першій половині 1968 року став на чолі процесу національного відродження українців Словаччини.

Немалою його заслугою стало те, що організація зросла на 8 000 індивідуальних членів. Матеріально і кадрово зміцнилася не лише центральна організація КСУТ, але і її окружні відділи, українське видавництво, редакції українських газет, журналів, радіомовлення. Були влаштовані великі наукові конференції на тему чехословацько-українських взаємин, до ювілеїв Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Павловича й інших діячів культури. Матеріали цих конференцій були надруковані у об’ємних збірниках.

Небувалого раніше розмаху під керівництвом В. Капішовського досягла народна художня самодіяльність. На щорічних Святах культури українців Чехословаччини у Свиднику виступали десятки колективів зі Словаччини та з-за кордону, а за їх програмою слідкувало 20-40 тисяч людей. Заключний концерт Свята Словацьке телебачення транслювало на всю країну наживо.

В. Капішовський успішно провів свою організацію і політичними „чистками” початку 70-х років, окресленими терміном „нормалізація”. З апарату КСУТ нікого не було звільнено з роботи з політичних причин. Навпаки, він прийняв на роботу людей, звільнених з роботи в інших установах (Степана Тому та Миколу Гиряка).

Майже вся наукова діяльність В. Капішовського була спрямована на економічні питання, шкільництво та розвиток культури русинів-українців Східної Словаччини. З цих ділянок він опублікував кілька десятків наукових студій, переважно у фаховій пресі. 

Певним підсумком досліджень В. Капішовського є його монографія „Східна Словаччина вчора і сьогодні” (Пряшів, 1982. – 246 с.; одна з первісних назв спогадів – „Не забудьмо”). Це – перероблена і значно розширена версія його кандидатської дисертації, яка не втратили свого значення і в наш час.

Оскільки від середини 60-х років В. Капішовський був моїм близьким родичем (братом моєї тещі), ми з ним стали не лише однодумцями, але й близькими друзями. Я в 70-80 роках м. ст., будучи позбавленим можливості друкуватися, його цікаві спогади записав на магнітну плівку і відредагував їх у письмовій формі. Він їх доопрацював і видав книжкою „Мрії та дійсність” (Пряшів, 1988, 188 с.).

На жаль, його здоров’я, підірване чотирьохрічним перебуванням у тюрмах і таборах сильно підупадало. Наперекір кільком операціям, турботам лікарів його серце не витримало. Умер він у Кошицях 11 квітня 2002 року. Урну з його прахом було похоронено у спільній могилі з шваґром Іваном Шуркалою, який загинув під час бомбардування Пряшева 1944 року. Мою промову на похороні г. „Нове життя” (2002, № 17-18) опублікувала замість некролога. Пізніше в цій же могилі було похоронено прах його сестри Марії та дружини Анни.

7 липня ц. р. в Центрі української культури у Пряшеві (вул. Я. Бородача, ч. 5) відбудеться семінар до 100-річчя з дня народження Василя Капішовського, на який щиро запрошуємо широку громадськість. Там же буде виставка документів, його праць, орденів та медалей, а також презентовано книгу „Вірний син Пряшівщини”, яку до 100-річчя В. Капішовського видало Ужгородське видавництво „Ґражда”.

Микола Мушинка

Обкладинки книжок В. Капішовського та монографії про нього.

Диплом Доктора соціально-політичних наук

Українці Словаччини, Закарпаття онлайн.Спецпроекти
27 червня 2014р.

Теги: Капішовський, Мушинка

Відбулася зустріч представників українських організацій Словаччини і співробітників Посольства України в СР
Старий Новий рік українці Словаччини святкували в Кошицях із Закарпатським народним хором
Традиційний "Святий вечір з Карпатами" відбувся з нагоди Різдва у Кошицях
Різдвяний вечір у виконанні Піддуклянського ансамблю відбувся у Пряшеві
/ 3У Пряшеві презентували книжку про бомбардування міста Червоною армією у грудні 1944 року
Український народний хор "Карпати" представив "Різдвяні традиції нацменшин міста Кошиці"
/ 2Пряшівський Театр ім. О. Духновича вшанував Марка Кропивницького прем’єрою комедії за його твором
У Музеї української культури у словацькому Свиднику покажуть "Дари Карпат"
У Пряшеві вшанували пам’ять жертв Голодомору в Україні
У музеї української культури у Свиднику на Дні народних традицій проведуть міжнародне змагання з приготування вареників
/ 3У Братиславі на 103-у році помер корифей словацької та чеської україністики Микола Неврлий
У Словаччині відбувся XXIV-й літній табір "ПЛАСТу"
Українці Словаччини у День незалежності України пройдуть "Стежками Олександра Павловича"
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
"Український хор "Карпати" виступив з концертом на "Днях України 2019" в Кошицях
/ 3Майстрині з Закарпаття представили свої вироби на виставці "Карпатська писанка" у Словаччині
Микола Мушинка. Моя провесна 2019 року
У словацькому Свиднику клуб художнього слова організовує зустріч із закарпатським поетом Василем Густі
/ 1У Свиднику стартує ювілейне міжнародне бієнале лляної тканини "З Кросно до Кросно"
100-річчя Олени Рудловчак розпочали відзначати у Пряшеві
Пряшівський "Пулс" сприяв одному з найкращих новорічних балів і концертів в історії в Кошицях
Із колядою та віншуваннями відзначив Різдво у Кошицях український хор "Карпати"
/ 1У Кошицях відбувся різдвяний концерт хору "Карпати"
У Бардієві та Пряшеві звучала "Маковицька струна"
Українці в Пряшеві також вшанували пам’ять жертв Голодомору в Україні
» Всі записи