Закарпаття онлайн » Блоги » Володимир Кришеник

Різниця в часі

Певно, ми потребуємо цього свята банальних ілюзій і легкого самообману. Аби перебити присутній знедавна гіркуватий присмак. Присмак незадоволення іншими, від яких так страждає наше дорогоцінне життя. Повсюдний настрій, коли з приємною ритуальністю можна доректи стороннім, хто мовби до цього всього приклався. Але ж не винуваті ми... Зрештою, маємо спільне незадоволення собою, яким випало жити в начебто некращі часи.

Рядки ці – від знайомства з бурхливим словесним потоком, що його вихлюпнуто впродовж останніх днів до надр ресурсу Закарпаття онлайн. Незадоволеність, нестриманість, роздратування. Це коли нічого путнього не виходить, а є приреченість жити без бажань – бо не те місце, де для нас можливо...

Врешті здогадуємося, що раніше було інакше. Коли ще сміли. Це я про тих, хто були колись з нами. Лист із середини 30-их. Адресат – моя мама, Софія Боднар з Довгого. Не будучи знайомими, лишень наслухавшись вражень від тих, хто знався із Софією, молодий учитель Михайло Попадич з Росішки мимохіть намріяв собі закоханість до далекої адресатки. Про автора листа мені відомо небагато. Михайла Попадича брати Шерегії в 1933 році позвали до трупи заснованого ними театру “Нова сцена”. Актор-аматор виявив себе добрим виконавцем ролей комедійного амплуа. Жодних свідчень, чи відбулося як-небудь знайомство Софії Боднар і Михайла Попадича.

 

Росішка. 4 серпня 1938.

Дорога панно Колеґинько!

 Прошу о вибаченя, що дозволив собі до Вас написати. Дивно Вам це буде, але як хтось хоче, тоді все можна й простити.

Колись так сидячи при святочному столі в Матійові на Різдво добрі люде згадали поперше Ваше ім’я. По такій розмові, коли дізнався дещо близше за Вас, повстала в мене думка спізнати Вас. Була в мене нагода одного разу поїхати до Довгого. Але думаю, що зрозумієте мене, бо мусів сповнити свій національний обов’язок, як член театру “Н. Сцена”, і мав поїхати грати виставу, як одержав телеграму. Потім осталася тільки мрія, без висліду, та туга спізнати Вас. На конгресі У.Г. певно Ви були, але що ж, коли не було кому бодай з боку показати на Вас перстом, щоб бодай поверхово на Вас глянути. От тепер, повернувши із своєї подорожі по всіх мінеральних жерелах нашого краю, що потребую для праці на горожанську школу, знову мій управитель Г. Горват згадав про Вас. Тоді рішив на Ілія поїхати до Довгого. Скільки разів обійшов церкву і очікував, що буду мати нагоду з Вами стрінутися, але все було даремне, бо Вас ніхто не бачив.

Коли знову про Вас згадали в п. Мастілякових, то мене так сильно до Вас потягло, що ніхто б не повірив. Такою Ви для мене стала, коли почув, що Ви згадувала про селянський рід, про той нарід, з котрого ми вийшли, якого вороги зробили рабами, а той нарід гідний свого я, як всі інші світові народи. Як мені мило глянути на ту солом’яну стріху, з-під котрої вийшов. Поперше в життю почув із нашої дівчини ті слова, які Ви сказала. Тому Ви для мене безмежне поле великих надій, щоб колись спізнати Вас.

Хотів було би бути зв’язаний з Вами, хоч так по приятельськи, якщо не можливо близше. Який би я щасливий, якби могла і мала охоту поглянути на 14. VIII. 38 в Рахові на масу різнобарвної Гуцулії у вишивках, та ті гори, що тихцем розмовляють про славну минувшину. Моє серце їх обожує, а красунею і царівною уявляю собі Вас.

Прошу щиро вибачити, що стільки написав. Коли Ви настільки щира, як я Вас собі уявляю, напишіть мені бодай рядочок, чи дозволите, або ні з Вами переписуватися.

Щиро здоровлю і цілую руки, остаюся з повною повагою.

Незнайомий Вам

Михайло Попадич

д.у.

 Росішка

п. п. В. Бичків

 

Невже ми інші? Чи інші часи?

Володимир Кришеник, Закарпаття онлайн.Блоги
30 грудня 2011р.

Теги: лист

Share Ділитись Home На головну Add to favourites Додати в закладки Print version Версія для друку Send Переслати

Додати коментар

Коментарі

Кришеник 2012-01-02 / 19:07:32
Дякую приязному товариству за добрі слова.
З Новим роком!

сорри 2012-01-02 / 00:41:49
Те, що не до снаги одній людині, по плечу однодумцям. Цей час - час єднання близьких духом на противагу темряві.

Фединишинець 2012-01-02 / 00:05:04
Невже ми інші? Невже інші часи? Айно, інші ми! Айно, інші часи! І це прекрасно, і це адреналінно! Калап долу, як ви пишете, як спрямовуєте! Але бодай посіяти зерна доброти, любови, інтелігентности або потягу до знань у душі нинішнього обивателя вам не до снаги...

ІВАН 2011-12-31 / 23:07:54
Дякую, пане Володимире!Так хочеться, щоб через годину настав інший час: добріший, увічливіший. Та час пливе, а люди в таку- більше моральну скруту, замість того, щоб допомогти одне-одному стають ІГНОРАНТАМИ. Але завжди були хлопи, які казали "Цілую ручки", а інші пхали руку між ноги. З новим роком Вас.

Лікар 2011-12-31 / 18:51:03
Риба, як відомо, гниє з голови(с)


Але як відомо частиться з хвоста.
Тому "який народ - такі і голови у нього".
Та риба з гнилою головою не впила з Марсу.

Гаврош 2011-12-31 / 18:15:49
Чудовий лист! Який красномовний документ минулого часу!

Ми справді стали іншими. На жаль.

"Доба голодна, як вовчиця"

Цинізм, скепис, зневіря, невігластво, жлобство...

Риба, як відомо, гниє з голови

сорри 2011-12-31 / 12:36:42
Знову гарна ілюстрація з минулого як орієнтир для нас, нині сущих. Дякую, пане Володимире.

п.с. На примітивів у коментарях не творіться. Бог їх і так уже покарав, так що наші з вами емоції у їх бік уже зайві.

ігнорант 2011-12-31 / 10:06:01
Кришеника ледве видно. Придумував свою "родинну" історію.