Унґвар – від смеркання до світання

Однак, усе по порядку. Подейкують, що десь там, на закинутому й забутому кладовищі, на вулиці Капушанській, їх не раз бачили укупі.  Дехто сміє навіть стверджувати, що цим особам спромоглося першими надибати отой клятий підземний лаз – а глядь, там і міжчасовий коридор у минуле. Віднайдений у притрушеній мотлохом ямі, посеред розритої старої могили. З того ж таки дива закрутилася уся наступна інтрига, отак стрімко, грайливо та весело пустився вештатися нічними завулками і підозрілими підворіттями міста вигадливий сюжет цієї книжки, в якій перемішане всяке-різне в легкім та розкуто веселім попурі  – предивні детективні загадки, любовні жагучі пригоди, неймовірні містичні переверти та дивацтва – і все це на фоні фантасмагоричних пейзажів та сонних візій дивовижного міста, яке в нас нині зветься Ужгородом. Власне кажучи, отак потроху й дещо невлад силюся повісти вам про найостанніший роман Ол. Гавроша “Капітан Алоїз”.

Отож, четверо. Вони швидко почали немов двоїтися: кожен знайшов для себе у минулому світі іншу подобу чи личину, нові життєвий статус і заняття. Скажімо, шановний професор ураз перекинувся на хитрого єврея-корчмаря, інший перевтілився в капітана поліції Алоїза Штрімфлю, потім ще один… Далі я, звичайний собі читач захопливого авантюрного роману, цілком геть заплутався, хто де і ким поробився. Щоб з усім цим розібратися, моя вам порада: візьміть краще до рук оцю книжку. Відтак і з’ясуєте, хто для кого є кращий, і хто є ким у цій химерній історії. Спробуйте й собі пожити в різних часах та вимірах. Сам я, приміром, так до кінця і не втямив, де, в чийому тілі щоразу хто маскувався  – чи всі ці персонажі є добре знаними сучасниками, що з ними часом стрічаєшся на сусідній вулиці, або ж за тими личинами вряди-годи ховалися інші, віддалені в часі мешканці давнього міста.

Мушу признатися, що попри присутність у романі Гавроша найприкметніших рис і прозоро топологічних ознак рідного Ужгорода, а ними є вщерть наповнений текст цієї прегарної для легкого та вільного читання книжки, я все ж гублюся в здогадах, а чи справді це малознаний сучасному читачеві Унґвар 70-их років позаминулого століття, як на це прозоро натякається. Чи це скоріше місто чиїхось марень і сновидінь, або ж навдивовижу витворена  в 3D-форматі анімаційна картинка з комп’ютерної забавки, в історичному антуражі, де програмоване дійство виграшно твориться долею випадку  і вправністю літературного гравця.

А що ж саме місто. Воно давно зажило слави виглядати перемінливим, оскільки заради ліпшого виживання йому щоразу в усіх часах доводилося мімікрувати і підлаштовуватися під нових своїх мешканців. Схоже, в цьому випадку, наше місто – лишень привабне декоративне тло. Зрештою, в романі небагато чого б і змінилося, якби раптом Унґвар часів Австро-Угорщини замінився на Ужгород, скажімо, міжвоєнної чехословацької пори.

Власне кажучи, перед вами насправді смаковито апетитне та поживне читво. Сповнене потрібних інгредієнтів і в належному компонуванні. Спробуйте спожити це у власне задоволення. Нехай хтось вважатиме, що пропонується вам всього лиш розвага з розряду pulp fiction. Але ж це якраз те, що нам треба, і чого так не вистачало на кухонному столі сучасної української літератури. Принаймні, кожен отримає саме те, що хоче. Comprende, amigos?

Теги: Гаврош, Алоїз

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати