Пейзаж після газової атаки

Повну сотню літ ми загнані в невидимі світові окопи, якими геть помережана наша земля. Земля, що перебула смерть і голод, прихід всілякої нечисті, страшні наруги. Ми довго ниділи на цій війні “в нестерпній тихості окопного сидіння”, і лишень зрідка хвилевим наступом поривалися бігти. Біда в тому, що в тривалій цій війні залишалися розділеними, відтак –  слабими.

Траплялося відкинути скніння від минулих утом і поразок, як у ту ніч на 30-те листопада, коли в досвітньому мороці ночі вдаряв у небесні дзвони дзвонар: бо ж потруєні були газом, побиті жорстоко діти. На гомін ураз прибігло багато людей. Зійшли на свій Майдан гідності.

Казатиму про газові атаки. Йтиметься не про бойові нервово-паралітичні гази, на кшталт зарину чи зоману, а про значно отрутніші, без кольору та запаху із жерл труб Газпромівських. Оцими газами в останні десятиліття без міри труїлася Україна. А ще проривними газовими нападами зупиняли нам шлях на Захід – і то щонайменше тричі. Спершу перебули атаку на межі нового тисячоліття, усе це завершилося вбивством Г. Гонгадзе та наступною з’явою піддиванних плівок бравого майора, здогадно, таємного служки ген. Н. Патрушева. Вдруге відбулося в часи керування Ющенка-Тимошенко, коли схожим чином посходили на пси євроатлантичні наші намагання, затим ще й підписання у січні 2009 р. тимчасового миру з провальними газовими угодами. І ось нещодавно настала третя поразка – під завісу минулого року начальники України одним хвацьким порухом розвернули країну спиною до співпраці з ЄС. 

Дурна оце справа, щоб через власні невдачі ремствувати й клясти чужих, ганити поганим словом геть учаділу од російського газу Європу. Ангела Меркель, холодна та незворушна канцлерін “колишнього третього рейху” (с)  – звісно, що не янгол. І Барак Хусейнович – ніякий не Рейган, закрився в себе вдома та майже не виходить у світ. А президент “найбільшої геополітичної катастрофи 20-го століття” (с) - не рідний нам брат,  хіба тільки чийсь там кум. Бо що б не вчинив із нами, все – тільки під власний зиск, для своїх забаганок. Одно ще здатен – газовим напалмом заввиграшки обернути на пустелю ближнє сусідське обійстя – отака приємна гра і радість.

Врешті-решт, про героїв своїх. Знайоме двійко фіґлярів, які при всіх газових загостреннях вискакують із засідки, немов чортики із табакерки. Колишній український політик, що нині взявся проставляти галочки на вуличних бордах – після кожного результативного пострілу в живе тіло України. Ще й інший – хлопець за викликом,  такий собі “новий право-лівий інтелектуал”, котрий у вільний від замовних провокацій час корчить із себе вітчизняну новітню версію “барикадного” філософа Корч-Бендіта. Скільки ж їх, нечистих, повилазило на світ. Ціле кубло.

А поки відаймо: віднедавна ми впритул наблизились до вогнедишної пащі Дракона. Відбутися малою ціною, виглядає,  не вдасться.

Теги: пейзаж, газова атака

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати