Хороший, здавалося б, привід для святкування. Щоправда, радості чомусь мало. Статистика вперто наводить невтішні цифри: телевізор та комп'ютер витісняють із ужитку паперовий носій інформації. Та й авторські права у нашій державі не у великій пошані, а точніше на задвірках.
Постійно згадую вислови свого старого викладача з римського права (на жаль, уже давно відійшов у засвіти) "Pacta sunt servanda" (обіцянки/договору потрібно дотримуватися) та "Порядок має бути у всьому". Людина "старої закалки", випускник Карлового університету все старався нас, студентів-шибайголів, привчити до порядку, до поваги прав інших, в тому числі й авторських. Я ж у свою чергу, будучи викладачем, старалася ці істини втовкмачити у голови своїх юних "гризунів граніту науки".
А виявляється, що вчити треба не тільки їх, а й старше покоління, яке з якихось причин недовчилося у молоді роки, а на старості, напевно, вже ліньки. Переконатися в цьому змогла завдяки завзятим "старанням" одного редактора газети, котрий без мого відома опублікував мою інформацію, причому перекрутивши так, що зміст її кардинально змінився. Про це я б, можливо, ніколи й не довідалася, якби ображена тією статтею за моїм прізвищем людина мені про це не сказала. Щоб з'ясувати ситуацію, мені спочатку довелося придбати номер тієї газети, де я знайшла, на превеликий подив, ще один свій матеріал, але чомусь вже моїм прізвищем не підписаний і виданий як за власний. Звісно, я зателефонувала редактору. За словами оного, першу статтю вони скачали з Інтернету, щоправда, на мою вимогу так і не змогли її знайти у світовій мережі, натомість під другою в Інеті нібито не було підпису. Ну, звичайно, зробити посилання на сайт, з якого скачано інфо, тобто вказати бодай якесь джерело, газета також "забула".
Вибачитися за цей прикрий інцидент редактор не захотів, бо не вважає це порушенням авторських прав: мовляв, перекрутили, подумаєш, пару речень, скачали з Інету (виявилося, що газета таким постійно займається) і забули прізвище вказати, а питати дозволу в автора - та хто б такими дурницями переймався. Повірити, що головний редактор за стільки років керування газетою не знає елементарних основ законодавства про інформацію, друковані засоби масової інформації та авторські права, про які знають навіть школярі, дуже-дуже важко. Висновок напрошується один - начхати йому на закон. Але в газеті чоловік на словах уболіває і за державу, і за народ, і за права інших, і за культуру.
А за таке нечуване нахабство з мого боку, як вимогу просити вибачення за перекручення змісту авторського тексту, за те, що без дозволу й відома опублікований матеріал, за плагіат, відпустити мене з порожніми руками редактору не дозволила "професійна гордість", і ця поважна в роках людина почала мені погрожувати, мовляв, якщо я буду продовжувати наполягати на спростуванні, він про мене таке понаписує у своїй газеті, що я рада не буду.
Як відомо, нахабство - друге щастя, а найкращий спосіб захисту - це напад. Можливо, деколи це доречно, але не тоді, коли так кричуще порушується закон.
Те, що вражень після розмови із цим "досвідченим" журналістом було багато, і всі неприємні, гадаю, говорити не потрібно. Сподіваючись на здоровий глузд і повагу до закону та й просто вірячи в людську порядність, я ще очікую спростування.
Олег Диба 2010-04-24 / 17:37:00
Пане Тужанський, не набивайте собі ціну: розмістивши брехливо-провокативний запис у своєму блозі ви уподобилися панові Гавриліву, а не Оксані Чужій... :)
Дмитро Тужанський 2010-04-24 / 12:06:00
Ситуація, описана Вами, особисто мені дуже знайома. Та й Ваш запис-звернення у блозі співзвучний з одним із моїх.
Зовсім нещодавно я також апелював до закону, здорову глузду та журналістської етики. Однак, видається, поки ці категорії в закарпатській (та й не тільки) журналістиці є лише гаслами, а не імперативами поведінки. Як приклад, остання статистика - за рівнем захисту прав інтелектуальної власності Україна посідає 114 місце зі 134 країн світу, які проінспектували міжнародні експертні установи.
Як на мене, єдиним ефективним механізмом боротьби з такого роду свавіллям є громадських тиск, насамперед, з боку колег-журналістів: протести, бойкоти, подібні публічні звернення... Іншого варіанту в даній ситуація (маю на увазі, після особистого звернення та прохання виправити скоєне) я не бачу. Зрештою, тому і свого часу діяв у той самий спосіб, що і Ви.
Маю надію, що Вам пощастить більше, ніж мені... та не доведеться читати після цього запису у блозі щось типу "короткої відповіді піарниці в короткій спідниці"
Олег Диба 2010-04-24 / 02:39:00
Оксана добра, а тому не назвала газету, котра допустила те свинство, ані прізвище її головного редактора, ані інтернет-видання, на котре він посилався. Але шапка на злодієві таки горить, і пан Ігор Гаврилів сам "спалився" у черговому числі "малотиражки", котру очолює, і її електронній версії. Конкретніше з процесом горіння шапки на голові пана Гавриліва можна ознайомитися за адресою http://www.tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=5410&Itemid=52.
Скажу коротко і зрозумілою для всіх мовою: ЖОДНОГО МАТЕРІАЛУ ПРО МУЗЕЙ МАНАЙЛА АВТОРСТВА ОКСАНИ ЧУЖОЇ НА САЙТІ ЗАКАРПАТТЯ ОНЛАЙН НЕ ІСНУВАЛО В ПРИРОДІ. Тим більше, у варіанті, опублікованому "Трибуною". І будь-яка технічна експертиза доведе це без проблем...
Пан Гаврилів забрехався по самі вуха.
Я би піддався власній схильності вірити в людську порядність і повірив би в те, що чоловік просто помилився, якби не мій власний печальний досвід "спілкування" з цією особою: два роки тому я був безмірно шокований, коли мені показали розворот керованої цим "правдоборцем" (з яким я до того перебував в абсолютно добрих стосунках і до котрого по-свійськи звертався "Якимович") газети, де мене і мою родину з ніг до голови поливали болотом. Повністю брехливий матеріал був замовлений і проплачений (за пізнішим власним зізнанням замовників) власниками сусіднього із "Акваріумом" закладу, яким просто було потрібно відхопити частину прилеглої землі. У тому гидкому газетному місиві, за сприяння пана Гавриліва, виваляли не тільки мене, а й, що принципово, всю мою родину, і зокрема найменших членів моєї сім'ї, котрим за кілька перших років їх життя і до появи під нашим сімейним дахом видалося пережити справді сташні обставини.
Тоді я вирішив не бруднити себе судовим позовом проти старого, хворого і заблукалого у брехнях і спокусах чоловіка, вважаючи, що Господь йому суддя.
Господь виявився досить жорстким суддею і вдарив пана Гавриліва аж ніяк не палицею.
Однак "Якимович" того уроку, схоже, так і не збагнув...
Kergudu 2010-04-23 / 19:42:00
В принципі, кожен журналіст стикався з чимось подібним. Буває і гірше - коли твій власний матеріал (або уривки - тобто цілі абзаци з нього) підписані іншим прізвищем. І це справді "нормальна" практика у нашому газетно-інтернетному середовищі. Мою статтю днями взяли і так само перекрутили, а потім вставили мої слова іншій людині у рота. В результаті вийшло чудове інтерв'ю. І що я зробив? Нічого. Мені не шкода. Закону про авторські права у нас, здається, досі немає. І я особисто проти нього. Бо він однаково діяти не буде для всіх, а ось "нехароші" газети таким чином можна швидко поставити на коліна через суд. Так що це більше питання моралі. Якщо вона є взагалі...
Андрей 2010-04-23 / 16:20:00
Оксані:
Відома "болячка" наших місцевих друкованих ЗМІ - здирають матеріал, фото, оформлення. Якщо вас "втішить" :) тов ви серед численних поважних видань та авторів, після матералів яких вказано максимум "за матеріалами всесвітньої мережі Інтернет"