Хороший, здавалося б, привід для святкування. Щоправда, радості чомусь мало. Статистика вперто наводить невтішні цифри: телевізор та комп'ютер витісняють із ужитку паперовий носій інформації. Та й авторські права у нашій державі не у великій пошані, а точніше на задвірках.
Постійно згадую вислови свого старого викладача з римського права (на жаль, уже давно відійшов у засвіти) "Pacta sunt servanda" (обіцянки/договору потрібно дотримуватися) та "Порядок має бути у всьому". Людина "старої закалки", випускник Карлового університету все старався нас, студентів-шибайголів, привчити до порядку, до поваги прав інших, в тому числі й авторських. Я ж у свою чергу, будучи викладачем, старалася ці істини втовкмачити у голови своїх юних "гризунів граніту науки".
А виявляється, що вчити треба не тільки їх, а й старше покоління, яке з якихось причин недовчилося у молоді роки, а на старості, напевно, вже ліньки. Переконатися в цьому змогла завдяки завзятим "старанням" одного редактора газети, котрий без мого відома опублікував мою інформацію, причому перекрутивши так, що зміст її кардинально змінився. Про це я б, можливо, ніколи й не довідалася, якби ображена тією статтею за моїм прізвищем людина мені про це не сказала. Щоб з'ясувати ситуацію, мені спочатку довелося придбати номер тієї газети, де я знайшла, на превеликий подив, ще один свій матеріал, але чомусь вже моїм прізвищем не підписаний і виданий як за власний. Звісно, я зателефонувала редактору. За словами оного, першу статтю вони скачали з Інтернету, щоправда, на мою вимогу так і не змогли її знайти у світовій мережі, натомість під другою в Інеті нібито не було підпису. Ну, звичайно, зробити посилання на сайт, з якого скачано інфо, тобто вказати бодай якесь джерело, газета також "забула".
Вибачитися за цей прикрий інцидент редактор не захотів, бо не вважає це порушенням авторських прав: мовляв, перекрутили, подумаєш, пару речень, скачали з Інету (виявилося, що газета таким постійно займається) і забули прізвище вказати, а питати дозволу в автора - та хто б такими дурницями переймався. Повірити, що головний редактор за стільки років керування газетою не знає елементарних основ законодавства про інформацію, друковані засоби масової інформації та авторські права, про які знають навіть школярі, дуже-дуже важко. Висновок напрошується один - начхати йому на закон. Але в газеті чоловік на словах уболіває і за державу, і за народ, і за права інших, і за культуру.
А за таке нечуване нахабство з мого боку, як вимогу просити вибачення за перекручення змісту авторського тексту, за те, що без дозволу й відома опублікований матеріал, за плагіат, відпустити мене з порожніми руками редактору не дозволила "професійна гордість", і ця поважна в роках людина почала мені погрожувати, мовляв, якщо я буду продовжувати наполягати на спростуванні, він про мене таке понаписує у своїй газеті, що я рада не буду.
Як відомо, нахабство - друге щастя, а найкращий спосіб захисту - це напад. Можливо, деколи це доречно, але не тоді, коли так кричуще порушується закон.
Те, що вражень після розмови із цим "досвідченим" журналістом було багато, і всі неприємні, гадаю, говорити не потрібно. Сподіваючись на здоровий глузд і повагу до закону та й просто вірячи в людську порядність, я ще очікую спростування.