Його світло

Присвячена пам’яті авторових батьків збірка містить 52 нові і знані вже вірші. Серед них — кілька віршованих молитов (особливо вражає коротка молитва батька, що провів сина на війну), уявні діалоги з Господом і ангелами, морально-етичні роздуми, щемкі спогади про дитинство і батьків, нічні елегії, святкові замальовки, власні інтерпретації євангельських сюжетів, вірш на похорон друга, пейзажі і анімалістика (вірш про бджолу) і, нарешті, нахтненний вірш-сповідь у прозі, що вінчає книжку.

Специфікою В. Густі є така рідкісна в духовній ліриці (практично унікальна) самоіронія. Автор свідомо перетворює себе на нескінченно малу величину, поринає у диференціальне й інтегральне числення, без якого неможливо наблизитися до нескінченності. Подібним пошуком безконечності сповнена уся лірика Ф. Потушняка, тут же маємо її несподіване продовження. Кожний вірш породжений своєрідним запамороченням від зазирання у нескінченість, неповторним екзистенційним досвідом доторку до трансцендентального.

Усіма творами В. Густі прагне досягнути гармонії між двома протилежними світами — минущим і вічним. Так колись наші літописці вбачали в усіх земних подіях відблиски вищого задуму, прагнули якщо не розшифрувати, то хоча би завізувати його. Поет теж бачить усе в якомусь присмерковому сяйві вечірнього сонця — недарма на обкладинці відповідна картина Й. Бокшая. Книжка — про третій вік людини, підведення підсумків, коли все суєтне і проминуще відходить на задній план, а наперед висуваються вічні питання, причому щодня вони стають все дошкульнішими і невідступнішими. Усе минуле життя постає як на долоні, вбачається вже у якомусь новому освітленні, його читаєш заново, як щось не зовсім знайоме, багато чого відкриваєш для себе уперше. Оце відчуття здивування, пізнання незнайомого у знайомому пронизує кожний вірш.

Книжка сповнена закликів зупинитися бодай на мить у житейській біганині і ловитві, озирнутися навкруги і вдивитися усередину себе, відчути неповторність кожної миті, пізнати її смак і аромат. Час складається із миттєвостей, що непомітно перетікають одна в одну і так само непомітно змінюють нас і довкілля.

З перспективи десятиліть особливо чітко бачиться власне дитинство. Ліричний герой — одночасно і хлопчик, і зрілий муж, це ніби така собі розгортка людини у часі, коли одночасно виявляються, оприсутнюються усі її вікові зрізи. Час — штука умовно, осоливо коли він у Господній десниці. Наше минуле постійно живе усередині нас, воно ніколи не минає для нас. Принаймні, так стверджує поет.

При цьому автор переконує, що про складні речі слід говорити виключно просто і буденно — тільки тоді можна бодай трохи наблизитися до їхньої суті. Тому форма усюди — традиційні ямбові і хорейні катрени (за поодинокими винятками — рондель чи верлібр). Коротенькі слова, як цвяхи, кожне міцно сидить у своєму рядку, надовго застряє у свідомості читача.

Книжка — про радість, яку переживав автор, коли писав усе це, і якою він хоче поділитися з читачем. Вона викликає у пам’яті дитячу загадку: “Куди дірка дівається, коли бублик з’їдається?” Бублик був смачним і поживним.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати