Непроста сова

42-й сезон виявився унікально рекордним. Чи не вперше за всю історію театру протягом одного сезону відбулося аж вісім прем’єр. Театр також став однією з локацій міжнародного фестивалю “Свобода”. На його сцені кілька разів демонстрували свої роботи студенти Академії культури і мистецтв. Зростає відвідуваність. Отримано цілий ряд відзнак на фестиваль. Продовжується творення серії вистав на екологічну тематику. Першою з них була “Нова сукня для принцеси” (про боротьбу з пластиковим сміттям), “Пригоди Кожика і Летика” (про збереження кажанів). І от тепер — третя.

Як відзначив Є. Тищук, спостерігати за залом було не менш цікаво, ніж за сценою. Діти реагували на все надзвичайно жваво, безпосередньо, щиро. Батьки були стриманіші, проте теж зацікавлено спостерігали і постійно доєднували свій сміх до дитячого.

Художник-постановник Паола Полуденна змогла мінімумом засобів створити, з одного боку, сільську садибу, де усякої тварі по парі, з іншого боку — глухий ліс, не менш насичений флорою і фауною. Її ляльки — справжні головоломки, кожна зі своїм секретом.
Грають актори Юлія Чеховська, Дарія Голяна, Микола Карпенко, які озвучують і рухають добру дюжину різних персонажів. Причому навіть епізодичні ролі сприймалися юним глядачем на-ура. Бурхливі оплески викликала поява їжачка з цілим виводком малят — наче скульптурки з Київської набережної завітали до театру.

Вистава про колоритну тітоньку Поланю і її “зоопарк”. Її мониста і головний убір треба бачити. Такий собі символ України, що за словом у кишеню не лізе. Модерує всіх і вся, але не забуває і про себе.

Рудий кіт тягне на себе ковдру як тільки можна. Спершу він навіть виживає з двору Сову, але коли сам опиняється у скруті, переконується, що без тієї — ніяк. Такий собі нулик, що страшенно хоче виглядати одиницею, альфа-самцем, яким не є. Геній піару і димової завіси. Але і він виявляється корисним.

Сова спершу ніби відштовхує глядача своїм сиплим голосом і якоюсь неоковирністю. Але вона водночас і загадкова, містична. Це чи не улюблена птаха Шевченка, “Кобзарем” літають десятки сов. Прекрасно вписалася вона і на закарпатську сцену — таке собі гидке каченя, що перетворюється хай і не на прекрасного лебедя, але на грізного захисника, борця з нечистю. Це чи не найбільш складна лялька з усіх представлених — здатна і літати, і тупцювати і виробляти різні хореографічні па.

По-казковому епічним вийшов мудрий Олень із якимось аж “левітановським” голосом. Він великою мірою і переломлює усю інтригу оповіді.

Пацюки — це щось. Вони заповнили собою буквально весь простір сцени, проникли у кожну шпаринку. Їхні носи жили окремим життям і крутили усім іншим тілом.

Кожний персонаж мав свою музичну тему. Спектакль вийшов напрочуд гармонійним у плані звукового оформлення.

Вистава не відпускає і після свого завершення, бо вийшла по-справжньому емоційною, веселою, енергетично зарядженою.

Теги: прем’єра, Бавка, сова

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати