Тригонометрія щастя

Жанр твору досить складний, це казка в казці про казку, тобто казка в кубі, три сюжети, вкладені один в інший. Цього року відзначатимемо триста років від народження Сковороди. От він міг би написати щось подібне: філософсько-психологічний трактат, закамуфльований під авантюрну історію з феєрверками і танцями.

На сцені — троє: Розум, Щастя і Серце. Сперечаються, хто з них більше потрібен людині. Інтуїтивно зрозуміло, що потрібні усі троє, питання тільки у якій пропорції, послідовності, який алгоритм їхнього застосування. Навколо цього і розгортається вся інтрига. Вирішується вона напрочуд оригінально — за допомогою казки. От вона і мирить цих Лебедя, Рака і Щуку, примушує їх спільно тягти воза.

Від самого початку і до фіналу на сцені вирує стихія народної пісні, причому пісні не із тих, що на слуху, а рідкісні, схоплюють увагу, западають у пам’ять. Сприйняття якось розслабляється і несеться на крилах пісні від одного епізоду до наступного. То ж вистава вийшла напрочуд синкретичною, тут злито, синтезовано практично усі види мистецтв, змішано у єдиному коктейлі. Нагадує один з найкращих спектаклів того самого О. Куцика “Недотепа із Вертепу”. Тепер Олександр Петрович вийшов на новий виток спіралі — хай на дещо традиційнішому драматургічному матеріалі, зате твір стає усе складнішим у суто театральних, постановочних моментах. Ляльки і декорації (художник Тетяна Поринець) відтворюють село із дитячих снів: там завжди ясне сонечко, тьохкають пташки і буяють квіти.

Надзвичайно експресивний жартівливий діалог сільського парубка і його бика. Це просто маленький анімалістичний шедевр, легке подолання, здавалося би, бездонної прірви між світом людини і світом тварини, між соціальним і природним. Усе стає можливим — як у дитячій казці. Ну а пригоди селянина при королівському дворі — це справжня народна сатира. Історія трьох братів, змайстрованої і оживленої ними ляльки — такий собі український народний “Пігмаліон”.

Звернення до самих глибин фольклору особливо доречне у нинішні місяці війни, коли наша культура прагне повернення до витоків, ad fontes. Тому зараз особливо гостро сприймаються не актуалізовані раніше шари вітчизняного фольклору, його претексти і контексти. Зазвичай у нашій повсякденній уяві присутні якийсь десяток-другий фольклорних сюжетів, а їх же існує тисячі і тисячі. І більшість із них — про пошуки гармонії: і усередині власної душі, і у взаєминах між людьми, і у діалозі між людьми і природою. Саме про це спектакль. Твір вийшов надзвичайно добрим і красивим, весь побудований на народній естетиці.

Актори (Олена Пишка, Лариса Кривчик, Павло Проданюк) зіграли усе буквально на одному подихові. Після фінальних аплодисментів лишається стійке відчуття, що своїми паузами вони промовляли аж ніяк не менше, ніж словами. Хоча зовні ніби просто гралися по-дитячому, а таки сплели докупи усі сюжетні лінії і витворили врешті-решт таке собі мораліте.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати