Врятувати ялинку!

В основі спектаклю — скорочена версія п’єси Нелі Шейко-Медвєдєвої, написаної за мотивами казкових оповідей Василя Короліва-Старого. Останній був однокашником С. Петлюри по Полтавській семінарії, потім став членом Центральної Ради, після перемоги більшовиків мусив емігрувати до Чехословаччини, певний час жив і творив на Закарпатті. Разом зі своєю дружиною Наталеною вони писали тут ікони, розписували церкви, зокрема василіанський монастир в Імстичеві. То ж у їхніх літературних творах теж відбилося чимало закарпатських реалій, зокрема місцева демонологія, яку і бачимо на сцені. Буквально минулого року О. Гаврош уклав і видав у Тернополі збірник творів В. Старого “Згадки про мою смерть”. Творчість дуже цікавого автора тільки-но починає повертатися до нас, і дана вистава — одна з ланок цього процесу

У назві п’єси — три міфологічні істоти, що об’єдналися для вирішення далеко не міфічної проблеми: захисту лісових ялинок від масового новорічного вирубування. Уся робота просякнута магією карпатської зими. Мерехтливе синьо-біле оформленння, флюоресцентні ялинки справляють просто психоделічний ефект, заколисують тебе і переносять у дитинство (художниця П. Полуденна). А ляльок просто треба бачити — це такі дружні шаржі на різні людські типажі і характери. Кожна лялька — просто живе втілення своєї житейської історії, яка так і струменить з її обличчя і фігури.

Окрім названих у заголовку істот, тут діють ще Мороз-Морозенко, його сестра Віхола, Цар-Сніговик, Cокирко і Дідо-Всевідо, кілька посестер Хухи. Кожний персонаж має свою музичну тему (музичне оформлення М. Карпенка). Дорослим, що супровджують юних глядачів, цей момент буде особливо цікавим: вистава є фантастичним міксом різних впізнаваних класичних мелодій ХІХ і ХХ cт., таким собі концертом-кросвордом “Вгадай мене”. Окремі епізоди супроводжуються анімаційними композиціями, що проектуються просто на ширму з ляльками (анімація Л. Кривчик). Це настільки несподівано, що довго не можеш повірити у реальність того, що бачиш. Людей старшого покоління це ще раз повертає у власне дитинство, до естетики мультфільмів середини ХХ століття. То ж, як наголошує директор театру М. Петій, у творі поєдналися чотири в одному види мистецтв: література, театр, музика і мультиплікація. Це удвічі крутіше, ніж дорогий шампунь. Додамо, що оновлена кілька років тому звукова і світлова техніка задіяна тут на всі сто.

Усі ці грандіозні зусилля призвели до того, що наразі казковий мер вирішив встановлювати у місті не живу ялинку, а штучну, котрої вистачить на багато-багато років (зовсім як і наш реальний мер), що глядацька зала зустріла схвальними оплесками. Але в цілому проблема лишається: у січні Ужгород перетворюється на суцільний цвинтар ялинок, частину яких навіть так і не було встановлено. То ж розповісти малим ужгородцям про реальну проблему, причому зробити це захопливо, ненав’язливо, в ігровій манері — далеко не зайве.

Вистава вийшла чудовим прощанням з зимою. Хочеться вірити, що і з ковідом.

Теги: Бавка, прем’єра, вистава, ялинка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати