Готель у Карпатах

Це вже друге звертання режисера до даної п’єси. Перша постановка під назвою “Танго для тебе” (1999) запам’яталася як своєрідне, багато в чому неочікуване дійство, перше знайомство сучасного глядача з нашими класиками, повернення із забуття речі справді неординарної. У новій же версії практично повністю оновлено акторський склад, декорації стали значно масштабнішими і яскравішими, що ж до костюмів, то це просто нагадує дефіле у театрі мод. Минулорічна реконструкція сцени забезпечила зовісм інше світло і звук. Але головне — замість колишньої вистави з окремими музичними номерами тепер маємо повноцінну оперету, як вона і писалася авторами. Арттсти оркестру стали повноцінними партнерами акторів на сцені.

Схоже, що п’єса взагалі писалася нашими драматургами як програмна для закарпатського театру, бо вона і підіймає вічні місцеві теми (туристичний бізнес і навколо нього, трудова міграція, проблеми батьків і дітей, складні матримоніальні перипетії), і дає найширший простір для демонстрації місцевого фольклору, гумор тут межує із лірикою, пафос — із сатирою, панорамність — з мікроісторіями. І що дуже важливо — тут подано сюжети про кілька поколінь закарпатців, що дозволяє трупі продемонструвати чи не геть усі вікові категорії і амплуа, які у ній представлені (задіяно два склади акторів, які поперемінно гратимуть у різні дні). Такий спектакль здатний поставити тільки великий театр з тривалою історією. Тому він ідеальний для ювілейного сезону.

Попри загалом невибагливий сюжет слідкуєш за розвитком подій, затамувавши подих, оскільки багато чого продається тільки натяками, багато доводиться домислювати, то ж увага постійно у напруженні, простір для уяви нестримний. Кожний персонаж має власних скелетів у шафі, яких переважно приховує, але воно все-таки виходить назовні. Це не перша, але дуже яскрава комедійна роль Р.Дзуринця. Якщо на малій сцені він відомий переважно гостро-драматичними ролями, то тут розкриваються нові риси його таланту. Справжні герої-красені вийшли у Д.Сньозика і С.Барабаша. М.Фіщенко за 22 роки між двома сценічними версіями перейшов в іншу вікову категорію, тепер грає кінопродюсера Бука, але з тією самою вибуховістю, феєрверками і ескападами. Це дружній шарж на нашу діаспору, її ностальгію і схильність до повчань. Жіночі партії у виставі — це просто квіткова виставка, вибаглива ікебана, що демонструє різноманіття і невичерпність закарпатського жіноцтва.

Схильність А.Філіпова-режисера до музичних, співочих і танцювальних номерів давно відома. Ним створено чимало робіт, які назавжди увійшли до історії закарпатського театру. Але оця друга версія Шерегіївської оперети на сьогодні є вершинним досягненням постановника, до якої він ішов упродовж усієї своєї понад півстолітньої кар’єри. Згадується відомий афоризм: якщо кінець світу невідомий, то його слід організувати з шампанським і квітами. Вистава вийшла саме отаким бенкетом під час ковіду та й багатьох інших викликів, що стоять перед нашим театром. Робота виконана багато в чому всупереч, аніж завдяки. Над її секретами, таємничими джерелами її оптимізму ще багато будуть роздумувати.

Але можна і просто розслабитися і полинути на хвилях чарівної музики у казкову історію кохання, зради, розлук, нових зустрічей. Брати Шерегії десь випередили ідею знаменитої містично-загадкової пісні про готель “Каліфорнія”, в якому легко поселитися, та з якого неможливо виїхати. Їхній пансіонат під Говерлою теж таки символ-портал у невідоме, а його мешканці, так майстерно зіграні акторами, - це вічні закарпатські типажі, тому кожний глядач чи глядачка впізнавали себе у комусь із них.

Теги:

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати