Сива пташка

В основі твору – автобіографічна проза Миколи Бурмека-Дюрі, який нещодавно яскраво спалахнув на літературному обрії Закарпаття. У видавництві “Гражда” одна за одною вийшло чотири його книжки – про себе, про родичів, знайомих, різні історії, ґрунтовані на ромському фольклорі. Прозаїк писав про себе від першої особи, драматург вирішив вкласти цю історію в уста ромської матері, що хвалиться своїм сином Феліксом. Прийом виявився досить вдалим, сприяє ще більшій динамізації оповіді, додає їй драматизму. Вийшла п’єса-шансон.

А.Канцедайло перетворив цю публічну сповідь матері на захоплююче і навіть інтригуючи дійство. Акторка ані миті не стоїть на місці — постійно в русі, як і годиться ромській матері, на якій кілька дітей. За якусь годину вона до невпізнання перетворює сцену, а у кожному предметі, до Якого торкається — ціла історія. Жінка змінюється щоп’ять хвилин, нче заново проживає ціле життя. Режисер зауважив, що вистава змінюється з кожним разом: на генеральній репетиції монолог звучав максимально трагічно, на прем’єрі же акторка додала більше комічних і сатиричних нот. Наступного разу гратиме 5 грудня – знов якось по-новому.

Н. Засухіна давно відома своїми ромськими образами. Її гомінка жіночка у різнобарвному вбранні, яка не лізе за словом у кишеню, давно вже відома далеко за межами України. Але то був фольклорний, багато в чому гротесковий образ. Тепер же Наталя Михайлівна створила максимально реалістичний образ сучасної закарпатської ромки, геть не схожий на попередній. Він набагато ближчий до її же образу матері у виставі “Майне лібе Віра”. Вона справді схожа на матір М.Бурмека-Дюрі, як вона запам’яталася нам на презентації в обласній бібліотеці. На сьогодні це чи не найбільш глибока роль актриси.

Владислав Юрош зі своєю скрипкою з’являється у найбільш переломні моменти. Музика дуже несподівана – не традиційні “Очі чорні” чи “Циганочка”, а щось автентичне, призабуте, востаннє таке виконувалося в ужгородських ресторанах ще радянської доби, коли там грали етнічні колективи. Сам скрипаль у чорному костюмі з білим метеликом і водночас з сумним виразом битого долею рома – це треба бачити.

Своєрідним завпостом виступила Л.Лівак — співзасновниця Інституту міста Ужгород, яка за підтримки благодійного фонду доклалася до творення вистави.

Сам О.Гаврош признався, що йому це все нагадує закарпатський варіант історії Б.Брехта про матінку Кураж, яка в умовах війни бореться за своїх дітей, демонструє якусь підспудну людяність попри усе антигуманне довкілля.

Робота вийшла фестивальна. Віриться, що її прийме глядач по цілій Україні. Парадоксально, але ця максимально ромська історія має водночас і загальнолюдське звучання, бо подібна історія могла статися з кожним незалежно від національності (хіба що різнилися окремі нюанси). Принаймні, наші заробітчани поневіряються у Чехії чи Польщі так само, як Фелікс у Києві.

Теги:

8 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати