Оперні пристрасті

П’єсу написано сучасною драматургинею Ольгою Анненко, яка теж присутня на фестивалі. Вона про івано-франківську співачку Ірину Маланюк (1919 — 2009), чиє ім’я зараз носить тамтешня філармонія.

Сама п’єса — приклад того, як можна вдало викласти нехрестоматійну біографію видатної людини, аби вона, з одного боку, захоплювала і була цікавою, а з іншого — не нагадувала вже відомі життєписи, не йшла за шаблоном.

Моновиставу блискуче виконано молодою актрисою Ольгою Кожушок, яка винятково майстерно передала враження від усіх етапів життя співачки-довгожительки. Знайдений хід з іменинними свічками і салфетками, які служать для маркування часу, забезпечує хронологічну глибину усій виставі. Але головне — щирі емоції самої актриси, яка не демонструє, а щоразу заново переживає долю своєї великої землячки. Щирість і співпереживання — чи не ключові інструменти у відтворенні образу. Часом забуваєш, що перед тобою актриса, і бачиш перед собою саму співачку.

А її таки покидало по цілому світові. Покинувши рідне місто за Другої Світової, змогла повернутися до нього тільки вже за незалежності. Між тим — найкращі оперні сцени Європи, співпраця з зірками першої величини, але і досить драматична родинна історія, втрата близьких, але збереження пам’яті про них. Здається, увесь твір — про силу пам’яті, про те, як вона допомагає вижити. Рідне місто там буквально міфологізовано і перетворено на щось казкове.

Завдяки свічкам з кожною хвилиною на сцені стає усе світліше, а різноколірний клубок, який крутиться на екрані — блискуча метафора жіночого життя.

Спектакль — приклад того, як з мінімуму біографічних деталей можна створити інтригуючу драму, яка до останнього моменту тримає глядача у напрузі. Надзвичайно емоційний, теплий образ співачки не відпускає тебе і після фінальних акордів.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати