Закарпатці на Миколаївській толоці

Закарпатці гідно виступили на 14-й “Книжковій Толоці” у Миколаєві.

Закарпатці на Миколаївській толоці

Містечко на Дністрі Миколаїв під Львовом носить ім’я свого засновника шляхтича Миколи Тарла (точніше — його небесного патрона, св.Миколая). Якщо скандинави і фіни вдало розкрутили бренд Лапландії як резиденції св.Миколая, то українці можуть те саме зробити з м.Миколаїв. А поки це місто відоме з 2007 р. як один із центрів сучасної книжності (одна з функцій св.Миколая — пошанування книжки, протегування книжникам). З ініціативи Любові Миколаївни Хомчак там щороку у березні проводилися літературні фестивалі “Книжкова толока”. Вона змогла підключити до організаії свята якщо не ціле місто, то десятки і навіть сотні ентузіастів. Черговий фестиваль мав відбутися 2020 р., він уже був підготований, але за тиждень до його відкриття запроваджено всеукраїнський карантин. У вересні 2020 р. померла пані Люба, але численні її соратники вирішили і далі проводити фестивалі її пам’яті. У березні 2021 р. це знову не вдалося зробити, але нарешті воно сталося у вересні.

Для автора цих рядків це вже був п’ятий фестиваль у Миколаєві. Цей, звісно, скромнішим за попередні, але і тут — зо три десятки різних акцій у кількох локаціях — читацькі конференції, презентації, майстер-класи. Приємно було побачити знайомих письменників з цілої Львівщини і Франківщини, а також окремих представників інших регіонів — волинянина В.Лиса, подолянина С.Пантюха, киянина В.Шовкошитного.

Що ж до участі у толоці закарпатців, то згадується рядок волинянина Василя Простопчука “Пишуть вам двоє — я і самотність”. Закарпатців там було двоє — я і М.Дочинець. Мирослав Іванович презентував свою щойно видану книжку “Сонце на крисані” з підзаголовком “Золоте слово Срібної землі”, де опублікував зібрані ним понад 4 тисячі фольклорних прислів’їв, приказок, примовок, народних афоризмів. Збірку присвчено родичам, від яких велися записи — бабі Марті Гаджезі, бабі Марії Мельник, діду Михайлові Чейпешу, діду Юрію Дочинцю, батьку Івану та матері Емілії, тітці Анні Чейпеш. Розташовані частково за алфавітом, частково за тематикою приказки вражають свіжістю та оригінальністю. Більшість їх раніше чомусь не публікувалося, хоча особливих сумніві у їхній народності не виникає. Це справді книжка, яку не сором продемонструвати добрим сусідам. Частину накладу оплачено з обласного бюджету, то ж унікальне видання надійде і до наших бібліотек.

Натомість автор цих рядків представив перші 5 томів своєї “Історії України” (наразі доведена до Київської Русі включно), яка викликала чималий інтерес у присутніх. Прагматичні галичани, правда, цікавилися, чи не буде проект покинуто на півдорозі. Довелося урочисто присягтися, що ще два роки (максимум три), і вийдуть усі 16 томів — аж по наше сьогодення, що в останньому буде згадано і про унікальну толоку.

Знаний на цілу Україну миколаївець історик Леонтій Войтович (раніше він 21 рік жив і працював у Берегові) провів у ці самі дні міжнародну конференцію, присвячену Миколаївській фортеці XIX – XX ст., її ролі у Першій Світовій війні. Вона проходила на мурах (руїнах) самої фортеці та у приміщенні міськради, до конференції видано змістовний збірник матеріалів.

То ж досвід сусідів повчальний для закарпатців, може бути використаним для проведення нашого книжкового фесту, який попередньо запланований в Ужгороді 1-2 жовтня цього року.

05 вересня 2021р.

Теги: