Плаття з нічого

Як відомо, у повір’ях мисливців, 41-й убитий ведмідь – фатальний, принаймні, не схожий на жодного попереднього. Це такий собі виклик. Те саме виявилося і з сезоном. Спектакль став сюрпризом у багатьох відношеннях. Наче б то чекаєш чогось, схожого на знайомий сюжет Андерсена, але вже з перших хвилин переконуєшся, що йтиметься зовсім про інші речі.

Тут і несподіване поєднання традиційного казкового сюжету і сучасної екологічної тематики, і геть революційна сценографія (художниця Паола Полуденна) і запальна музика (композитор Дмитро Фесенко). І самодостатні хореографічні композиції (Є.Бабяк). А головне — майстерно розіграний хвацький сюжет, що до останнього моменту тримає юного глядача у напруженні: Ніби все і більш-менш знайомо, але так і не вгадаєш, що буде наступної миті.

Дерева на сцені нагадують ужгородські гінкго. Та й уся історія — ніби відбулася в Ужгороді, чиї колись мальовничі лісові околиці перетворилися зараз на численні сміттєзвалища. Ну і типово наша ситуація, що порятунок потопельників — справа самих потопельників: лісові звірі, що залишилися без звичного довкілля, мусять самі виходити з безвиході, освоюючи сучасні ринкові методи, засоби соціальної інженерії, демагогії, креативу, шоу-бізнесу, нейролінгвістичного програмування і ще безліч усілякої новомодної всячини, про які вони прямо верещать зі сцени. Кролики-зайчики, яких грають нові актори-дебютанти, просто вистрибують із власних шкурок.

Принцеса із татом-королем — окрема пісня. Це сучасна родина з усіма її проблемами і тарганами у голові. Дитина ХХІ століття живе більше у віртуальному світі власних гаджетів, аніж оф-лайн. А проте точнісінько так, як і за попередніх поколінь, хоче бути першою, найкращою, унікальною. Ні, навіть не так — не хоче, а х-о-о-о-о-о-ч-е-е-е! Роль максимально екзальтована, а лялька — просто писк моди, щось таке флюоресцентне і термоядерне.

Образ батька — на диво суголосний дорослим, які привели діьей до театру. Кожна поява короля супроводжувалася співчутливими оплесками.

Оточення принцеси — теж собі на умі. Така собі зграйка товаришів і товаришок. Вони стискають коло обіймів, але героїня майстерно вислизає з них. При цьому артисти безжально висміюють голлівудські фільми, вивертають навиворіт їхні традиційні штампи — чого варта сама лиш гігантська базука ледве не на пів сцени!

І попри усі ці клоунаду і балаган твір якось непомітно, ненав’язливо, але настійно і наполегливо (так би мовити, контрабандою) проводить глибокі екологічні і педагогічні ідеї, які міцно засідають у голову глядачам. Тому-то вистава полишає тривкий після смак, не відпускає тебе ще кілька днів.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати