З гумором про серйозне

І саме відкриття фестивалю, і його перша вистава для дорослих (перед тим була ще дитяча) сприймалися як перша наша (хай ще тільки тактична) перемога над епідемією. Публіка дотримувалася традиційних протиепідемічних заходів, проте відчувалося, що за рік карантину (тоді театр дав кілька вистав он-лайн — переважно архівних, але й кілька сучасних) глядачі знудьгувалися за живим спілкуванням з акторами, тому особливо раді можливості зустрітися. За таку можливість ми вклонилися світлій пам’яті його ініціатора і довгорічного очільника цього фестивалю Юрія Степановича Шутюка (1945 — 2021), що відійшов у вічність 11 травня. Артистів прийнято ховати під аплодисменти, так було і цього разу.

Аби ще більше сприяти емоційно-психологічній реабілітації глядачів (та й театральних колективів), організатори фестивалю вперше добрали на нього вистави виключно легкого, розважального жанру. Саме таким є американо-український водевіль про перипетії взаємин двох дружніх пар (кожна із своїми тарганами у головах).

Вистава неодноразово переривалася гучним сміхом, але й було над чим задуматися. Твір про традиційні труднощі перекладу з жіночої на чоловічу і навпаки. Бо коли чоловік і жінка говорять нібито те саме, це виявляється зовсім не те саме. Особливо якщо до цього діалогу постійно втручаються любі друзі. Драматурги наче спеціально прагнули продемонструвати, наскільки ми часто, невимушено і навіть не помічаючи того брешемо одне одному, точніше — наскільки рідко ми говоримо правду. Особливо — тим, кого любимо. Артисти перетворили нескладний сюжет на справжню клоунаду, на цілий цирковий епос, нескінчене занурення у безодні абсурду. І щоразу, коли вже здавалося, що далі вже падати нікуди, звідкись знизу починали стукати. Як усі ті вузлики врешті-решт зв’язалися між собою, досі годі зрозуміти.

Водевільний жанр ставить свої вимоги перед акторами. Перетворити себе на ходячу карикатуру, яка тим не менше поводить себе цілком свавільно і часто непередбачувано — це вимагає особливого напруження сил. Персонажі постійно групуються то дуетами, то тріо, то квартетом, втягують до своєї конфігурації додаткових героїв, але найбільше зачіпаються з самими глядачами.

Як зауважив Гоголь, єдиний позитивний герой його п’єс — сміх. Так і тут. Гумор — те, що дозволяє гідно вийти із цілковитої безвиході, коли вже усі інші людські сили ні на що неспроможні. Минулий рік практично не давав нам приводів не те що для сміху, а й протсо для посмішки. Тепер театр нагадав нам про важливу ознаку, якою людина різниться від тварини.

У летючій, “бульбашковій” формі вистава поставила чимало серйозних запитань про особливості сімейного життя-буття, про складність притирання двох різних характерів одне до одного. Попереду ж — нові, не менш весняні за духом спектаклі.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати