Народження держави

У стрічці зроблено художню реконструкцію подій VII ст., зокрема показано становлення першої документально засвідченої слов’янської держави Само (631 р.). Дивився з неослабним інтересом, бо раніше нічого подібного у світовому кіно не пригадую. У літературі приблизно та епоха (ранні словяни VI ст.) найбільш масштабно відтворена у двотомному романі Валентина Іванова “Русь изначальная” (написано 1961, екранізовано 1985). Але там автор ішов від Київської Русі углиб (до того від написав роман про Новгородську республіку), тому показав давнішу епоху максимально схожою на пізнішу літописну (походи на Візантію, суспільство-військо, розвинені торгові відносини), тобто багато чого модернізував. Те саме можна закинути українському автору Д.Міщенку з його трилогією «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата» (1983 — 1987, про те ж таки VI-VII ст.), котрий явно моделював оповідь за подіями Батиєвої навали.

Автори же фільму пішли іншим шляхом. Вони проаналізували слов’янське язичництво, його культові практики (що саме по собі є складною науковою проблемою) і спробували реконструювати, чого боялися предки, чого вони прагнули, чого просили від богів, які ситуації до цього призводили тощо. У результаті вийшов жмуток сюжетів, пов’язаних зі смертю близьких і різних, з їхніми хворобами, різноманітні любовні колізії, конфліктами батьків і дітей, мисливською і землеробською магією тощо. Підхід оригінальний, він себе виправдав. Ну і йдеться про воєнну магію, захист від ворогів, що і призвело до створення держави-війська в останній серії. Знято з великим гумором (привіт Обеліксу і Астеріксу!), сприймається теж як фентезі-комікси, але тримає увагу. Ясно, що багато лишилося поза кадром (мені дуже бракувало серед персонажів коваля, хоча залізних виробів там повно, якось дивно, що не з'являлась у кадрі і малеча). Багато чого дано зовсім ескізно. Автор цих рядків у 4-му томі (“Велике переселення народів”) своєї “Історії України” теж відтворює добу ранніх слов’ян і їхні взаємини з “тюркським квартетом” (булгари — тюркюти — авари — хозари), тільки на основі археологічних і письмових свідчень. Тому було цікаво порівняти дві реконструкції.

Авари вийшли не надто схожі — насправді вони носили довге волосся, заплетене у численні коси. Показаний там їхній ватажок — звичайно, не каган-імператор, а командир нижчого рангу. Укріплені поселення слов’яни звали не “городища”, а “гради” “городи”. “Городищами” вони ставали, коли їх покидали і вони руйнувалися,так звуться вже археологічні об’єкти.

Далі свідомо наступаю на горло власній пісні, бо ясно що історики завжди матимуть закиди до історичної белетристики, але фільм таки вдався. Тепер багато хто уявлятиме дану епоху саме за ним. Особливо гарно зіграв наш земляк Олександр Мавріц, котрий був там старійшиною одного з поселень Богданом, чоловіком головної героїні. Така епічна втома, харизматичний авторитет і воля до життя попри усе. Не менш цікавий образ купця Само, тут його перетворено з абстрактного персонажа хроніки Фредегара на живу людину, створено переконливу біографічну концепцію. На травниці Дразі великою мірою тримається увесь сюжет. Її колти (скроневі прикраси) просто гіпнотизують глядача. Правда, археологічно вони відомі таки зі значно пізніших часів. Ну і головний посил фільму, що власну землю треба обороняти — більш ніж актуальний.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати