З погляду вічності

Книжка – результат співпраці Закарпатської бібліотеки ім. Ф.Потушняка, Національної бібліотеки ім. В.Вернадського і Центрального архіву-музею літератури і мистецтва України. Співукладачами виступили О.Гаврош і С.Кіраль.

У передмові О.Гаврош пише, що ставиться до Ю.Гойди по-сусідськи. Із сусідньої Дубрівки походять предки Гавроша по маминій лінії, а поетова Зняцівка – як би продовження ближчої до траси Дубрівки. Хоча справа не тільки в цьому. Всі ми роддом з дитинства, а серед іншого закарпатська малеча зростала і на дитячій поезії Гойди.  

То ж не дивно, що у першому розділі – вибрані поезії Ю.Гойди. це кількадесят віршів і балад, в також поема “Під горою високою” – якраз оте, що пам’ятно більшості з юних літ, що вже сидить десь у підсвідомості.  

Другий розділ пропонує 18 спогадів про поета – частково опублікованих колись у вже малодоступних виданнях, частково написаних спеціально для цього. Ідеться і про ювіляра, і про його дружину Лізу, і про теж вже покійного сина-графіка Андрія. Поет постає там як живий, з усіма особливостями своєї творчої натури, як син своєї суперечливої і далеко не гламурної доби. Бачимо дуже драматичний шлях від романтичного юнака чехословацької доби до функціонера української радянської літератури, який при цьому лишався талановитим поетом з загостреним відчуттям слова, ритму і рими.

Всякі порівняння шкутильгають. Але місце Ю.Гойди у літературному процесі Закарпаття десь сумірне із тим, яке займав П.Тичина у процесі загальноукраїнському. Укладачі не займаються іконописом, але й далекі від очорнення. Вони намагаються подати конкретну людину у контексті того суперечливого часу. У п’єсі Є.Шварца “Дракон” один персонаж мовить, що всі ми робили підлоту, але одні при цьому аж захлиналися, а інші чинили це крізь зуби. Дана книжка саме про це.  

Тому третій розділ містить чотири фрагменти зі щоденника І.Чендея, присвячені колезі по перу. Щоденник цей багатостраждальний. Він великого обсягу, вівся письменником упродовж десятиліть, причому, так би мовити, безцензурно. Автор писав більш-менш те, що реально думав.   Портрет колеги вийшов далеко не ідеалізований, але ж із симпатією, тому такому текстові особливо віриш. Щоденник давно  варто видати повністю. Сподіваємося, що публікація даних уривків наблизить собою врешті-решт повне обнародування цього чи не найцікавішого людського документу закарпатської історії радянської доби.  

У четвертому розділі “Мовою документів” Сидір Кіраль подав широкий нарис про те, як відобразилася діяльність Ю.Гойди у київських архівах. У статті охарактеризовано з сотню документів різних фондів Літературного архіву-музею у Києві.  Відтак видруковано повністю дванадцять документів. Це жива, неприкрашена і не причесана історія нашої літератури, її ходіння по ідеологічних муках.

П’ятий розділ – вибрана бібліографія на 120 позицій. Творча біографія склалася загалом щасливо – наскільки то взагалі було можливо в ідеологічних лещатах, котрі врешті-решт і вкоротили життя навіки 36-річному авторові.  

Життя поета було непростим: він ставив підніжки, ставили йому. Щось намагався згладжувати, десь відверто клеїв дурника перед начальством, десь його підводив власний темперамент.  Але життя прожите. Як мовлять шахісти – партія! Нам лишається аналізувати і здобувати уроки. І даний збірник – прекрасний посібник для цього.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати