Полювання на сина

У XVIII - на початку XIX ст. був популярний такий жанр, як роман у листах, де Він і Вона шукали підходів одне до одного, героїчно долали перепони на цьому шляху, ділилися труднощами з третіми особами і знов поверталися до себе любимих. На початку ХХІ ст. цей жанр змінився ледве не до повного невпізнання, але знов актуалізувався.   

Взаємини між сучасною мамою і її сином-підлітком - у дідуся Фройда дах їде, і він у повній безнадії підіймає руки. Прискорення історичного часу зумовило те, що нині покоління батьків і дітей належать фактично до різних цивілізацій з принципово відмінними життєвими цінностями, способами існування, мовними кодами, системами харчування і взагалі забезпечення, різними методиками вписування себе у цей світ. Коли представники різних поколінь вимовлять те саме слово, це у них значить зовсім різні речі. Коли перед ними та сама картинка, вони бачать щось цілком протилежне. Як за цих умов може зберігатися традиційна сім'я, поки не надто зрозуміло. Як розпачливо вигукує герой п'єси, і навіщо нам разом їсти?! Фраза А.Сент-Екзюпері про розкіш людського спілкування перетворюється на проблему, складну задачку, що потребує нестандартних ходів для вирішення. Тому й згадується поема нашого В.Горвата "Полювання на сина".

Спектакль насичений символами, цим дуже нагадує театр М.Метерлінка. Філософська притча переповнена усілякими побутовими речами: прищіпки, білизна, одяг, плечики, посуд, пташина клітка ("Свободу попугаям!", "Кеша хороший!"). Це той цемент, що мав би скріпляти родину - принаймні, увесь час двоє відчайдушно маніпулюють усім цим антуражем, проте...   

Дві істоти, прибацані навколишнім життям, відчайдушно рвуться одна назустріч іншій, проте чинять на цьому шляху одну помилку за іншою. При цьому обоє цілком симпатичні самі по собі, але ж римуються, як Манчестер і Ліверпуль!

Мама Таня (Римма Зюбіна) - доросла дівчинка, що свого часу не догралася у ляльки і зараз прагне компенсувати те із сином. Ага, зараз! Вона змінюється за всю виставу добрий десяток разів, демонструючи практично безмежні можливості психологічної пластики. Актриса здатна показати мімікою і якоюсь гутаперчевою жестикуляцією будь-яку абстракцією. Трагікомічна роль вивертає персонаж буквально назовні, кидає під потужний мікроскоп, полоще його у кислотно-лужних середовищах, викручує до тріску.    

Синок (Олег Коркушко), що фігурує переважно під своїм комп'ютерним нікнеймом Тауерський Ворон - типовий "син віку", ХХІ, звичайно. Цей вік ми ще тільки починаємо пізнавати, хоча вже наковталися від нього всякого-різного чимало. Він зовсім з іншої планети, додається ще й відсутність батька, якого можна було би мавпувати. Легеньким натяком мовлено про фемінізованість нинішньої школи, де хлопцеві теж зась запозичити якісь поведінкові сценарії. Але щось подібне і в маминому офісі, де жінки просто дуріють через брак чоловіків. 

Дійство дуже складне технічно. Після фіналу звукооператор і світлотехнік виходять з-за пульту буквально мокрими від поту. Вони домоглися подолання грані між реальним та віртуальним світами, відправляли нас кудись усередину комп'ютера і виштовхували назад.  

Як не дивно, але твір багато в чому перегукується з античною трагедією. Якийсь теж наперед визначений рок знов висить над героями і невмолимо веде їх до закономірного фіналу. 

Теги: Зюбіна, Це вона, вистава

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати