Інь і Ян

За понад тридцять років ця вистава вже мала три версії (з трьома акторськими складами), але понині справедливо вважається візитівкою театру, то ж тепер глядачам запропоновано після майже десятирічної перерви четверту версію. Серед цілого ряду причин для поновлення не останньою була і та, що збереглися прекрасні і дуже складні декорації, підготовані свого часу І.Панейком і О.Кондратюк. Це цілий казковий світ в дусі Андерсена, розроблений колись художнім подружжям.

Химерна ризька історія цілком могла статись і в Ужгороді – відповідно до нашої пісні “Як ми зійшлися та й розійшлися, а розійшовшись зійшлися знов”. Вартівник і праля – персонажі казки, яку дівчина розповідає хлопцеві (по ідеї, вони не мають зійтися, бо живуть за різними ритмами). Психоаналітики вважають, що порозуміння подружжя якось залежить від того, які самі казки їм оповідали у дитинстві. Цим, схоже, розказували щось дуже подібне, бо навіть заявляючи, що нібито не кохають одне одного, вони насправді демонструють дуже ніжний, хоч і далеко не ідилічний роман.

Маріс (Р.Дзуринець) – хлопчик на шарнірах, якому все якось по барабану. роль дуже несподівана для даного актора – аж якось не пізнаєщ його, настільки  це не схоже на все, що він грав раніше. Ясно, що нависає досвід трьох попередніх ужгородських виконавців, але схоже, що тут він сам нарешті зміг розкритися максимально, продемонструвати увесь отой психоемоційний спектр, на який він здатний. Вийшла така собі своєрідна відео лекція про психологію чоловіка, його емоції, міміку і жестикуляцію, типові автоматизовані реакції на різні подразники. Дівчатам, що хочуть краще розуміти своїх бойфрендів, є на що подивитися.  Роль блиск4уча, з багатьма переодяганнями і перевтіленнями, дозволяє прожити на сцені ціле життя. Коли з часом актор цілком освоїться у ній (репетиції тривали кілька тижнів), це буде просто перлина.

Барбара (А.Пересоляк) – танцівниця з професійного ансамблю, яка прагне і свою любовну історію протанцювати легко і натхненно. естетичне у ній домінує над етичним, тим більше прагматичним, тому вона легко іде на запропонований експеримент і виявляється там на висоті. дівчинка-весна виявляється здатною пронести цей свій настрій через усі випробування. її повернення – справжній апофеоз, нагадує щось античне, тріумфи імператорів у Римі. рідкісне поєднання наївності, самовідданості і якоїсь глибинної мудрості, успадкованої, очевидно від мами та інших предків із сільської глибинки.   

А навколо цих двох вирує широке довкілля – колишня наречена Маріса, три матусі, подруга Барбари, коханка Маріса. Кожне зі своєю правдою, яка зовсім не римується з правдою двох закоханих.

Чудовою знахідкою О.Саркісьянца є введення до спектаклю позасюжетних персонажів – пілігримів (з пісні І.Рибчинського?), танцювальної групи, що відбиває один сюжетний епізод від іншого, створює відповідний настрій і додає містичності усьому дійству. Фактично воно розпадається на чотири пори року – кожна зі своїм сюжетом, мелодією, барвами.  Хоча запальна лєтка-йєнка домінує над усім. Зцементовує усе дійство трубочист (С.Барабаш) – з одного боку, неодмінний атрибут усіх старих міст без централізованого опалення, з іншого боку – справжній посередник між небом і землею.

Заповнений ущерть зал наприкінці влаштував справжню овацію – почасти вітаючи повернення до старого і перевіреного роками, почасти вітаючи новації молодих.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати