Кохання з-за рогу

Твір, написаний як монолог однієї самотньої жінки, режисер перетворив на багатофігурне дійство з 11 акторами. Але в центрі все одно самотня Марія (К.Берец) – попри те, що має і чоловіка, і в інших хлопів викликає просто-таки нав’язливий інтерес, але все не те.  зовсім як у старому анекдоті:

- Ой, я так розповніла!

- Та ну, покажи рукою – де саме?

- Може, тобі ще показати де я самотня?!

Марії доводиться існувати в умовах загуслого патріархату, в якому вона буквально задихається. Чи можна перемогти цей патріархальний світ? Невідомо. Нудячись на самоті, від якої не рятують навіть постійно включені радіо, телевізор і магнітофон, вона навіть розмовляє з якимсь уявним сеньйором, сповідаючись перед ним, спочатку обережно, а потім все відвертіше. Бо без кохання жінка ще може прожити, але без розмов про нього – ніколи. Всяка жінка вроджена маніпулянтка, але у Марії цю рису доведено до крайньої витонченості.  Вона нібито і не хоче крутити чоловіками, та це сильніше від неї самої. Жити – це для неї і означало: маніпулювати. Сама вона з того щастя не мала, але і спинити цього нестримного потоку не могла. Бо є речі у патріархальному світові, до яких жінка не здатна торкнутися. Але це тільки тоді, коли вона пробує торкнутися  самостійно, напряму. Коли ж вона це робить за допомогою чоловіка, крутячи ним так і сяк, використовуючи його як рукавички чи камінні щипці, то неможливого для неї не існує. Марія цим користується на повну. Глядачі і самі не помічають, як швидко самі опиняються у полоні її шарму. Але і Марія страждає все гостріше. Бо коли жінка хоче вийти поза парадигму власного інстинкту, це все одно, що вистрибнути зі своєї шкури. Ну, нібито змії вміють це робити. Але люди не рептилії, тут усе більш запущено. Інстинкт штовхає жінку в один бік, а естетика, самоповага, егоїзм – в інший. Примирити це можливо тільки тимчасово. Оскільки жінки цілісніші натури, ніж чоловіки, то вести кілька життів одночасно – не для них. Інстинкти так просто не відключиш. Легше домовитися із так званими вищими емоціями, якими і нехтують, сповзаючи поступово у невроз. Або ж пробують таки вирубити інстинкти, але це можливо тільки у комплексі, включаючи інстинкт самозбереження, жагу життя. Вибір, м’яко кажучи, неприємний. Витязь на роздоріжжі –пацан порівняно з жінкою, яка змушена обирати. Вони і тікають від вибору так довго, як тільки можуть. А можуть вони практично до нескінченості, больовий поріг там такий, що чоловікам і не снилося. в результаті на сцені розгортається ціла детективна історія з кількома лініями. Стихія Марії постійно наштовхується на стихію її чоловіка (Т.Гамага), коханця (Д.Сньозик), на інших чоловіків, жінок, служниць – аж іскри по цілій сцені.

При цьому вистава максимально еротична – на деяких епізодах глядачки навіть пробували затуляти очі своїм супутникам. Дуже специфічний гумор – сміх у залі практично не вщухав.  Режисер створив такий міцний коктейль із трагедії і фарсу, що не сп’яніти неможливо.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати