У пошуках золотої рибки

Після популярних мультфільмів про пригоди рибок Немо і Дорі, після документальних телефільмів про морські глибини, що не сходять з наших екранів, очікувалося, що подібна вдячна тематика буде освоєна ляльковими театрами. І справді – написана Іваном Согелом і поставлена кошицькими лялькарями історія – цілком у цьому “підводному” тренді. Пригоди малого акуленяти Зеленака не поступаються за своєю насиченістю і драматичністю мультиплікаційним. Та поряд з цим піднято і ряд цілком оригінальних тем: шкільний булінг (акулу-тінейджера цькують однокласники за його вегетаріанство), сплеск містики й езотерики, а простіше марновірства серед тих самих підлітків, маніакальна пристрасть окремих людей до пластичних операцій (зміна хвостів русалкою) тощо.

Із декорацій – пару розкладних драбинок та неводи, але композиції з них стільки разів змінюються, що виникає враження, ніби глядач опиняється у різних закутках моря-океану. Велетенські риби з пап’є-маше полонять уяву (художник К.Двірська-Сліацька). Ціла зграя з десятків сардин (хай вони і схожі більше на бичків) аж випромінюють у зал морську свіжість і шурхіт хвиль. Глибоководна колюча риба із ліхтариком клацає зубами-цвяхами, але виявляється, що дружити можна  навіть з такими монстрами. Восьминіг нагадує Діда-Всевіда з наших казок – зарослий, поважний, говіркий. Цілком на рівні Золота Рибка – таке собі підводне сонечко. Вінчає усю ту ієрархію Підводна Панна, володарка морська, русалка. Якби у підводному світі існували би жінки-політики, то виглядали би саме так.

Мораль казки загалом нехитра: дружба – найвища людська цінність, особливо якщо вона скріплена спільними випробуваннями, натхненна перспективами віддяки у відповідь. Але щоб це стало життєвим досвідом Зеленака, йому довелося пережити дійсно карколомні пригоди і відчутно подорослішати. 

Основу публіки складали діти зі словацької школи Ужгорода. Гул стояв в унісон з поворотами сюжету, на кожну нову інтригу малий глядач реагував максимально безпосередньо. Завдяки постійній грі світла рибки змінювали кольори буквально на очах, сяяли то як люмінесцентні лампи, то ледве жевріли, мов каганці. Музика Яна Кружляка то заколисувала, то навпаки – будила, нагнітала тривожність, щоб за хвилину знов заспокоювати. Виявляється, навіть просте хлюпотіння води може звучати у найрізноманітніших тональностях.

Хоч вистава триває 45 хвилин, відчуття, ніби пробув під водою пару годин. Ефект дайвінгу досить глибокий, бо час під водою зупиняється і тече по-своєму. Казка по-справжньому життєствердна, що зараз так необхідно юному глядачеві.    

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати