Фронт

Постановник сам здійснив трансформацію роману у драматургічний формат, намагаючись при цьому зберегти оповідну основу твору, яскравий індивідуальний стиль автора, але і надати історії максимальної динамічності і видовищності. Десь це стало розкладанням авторського тексту на шість голосів, десь – інсценівкою, десь – домисленням деталей. Вийшло тригодинне дійство з антрактом, при цьому перша частина сприймається як гігантська епічна експозиція, а у другій усе принципово інтенсифікується, прискорюється, психологізується. Максимально обіграються деталі, які в Ремарка тільки згадуються. Спектакль дуже складний у технічному плані: нестандарті (3D) декорації-перевертні, постійна гра світла і звуку зливається у своєрідну світломузику війни, на кількох екранах проектор демонструє, сказати би, думки і настрої персонажів, це доповнюється елементами театру тіней, постійними з’явами героїв у залі посеред глядачів, інтерактивом, не кажучи вже про акробатику на сцені. Уся вистава просякнута солоним окопним гумором.  Режисер навіть пом’якшив ряд моментів, які у Ремарка жорстко натуралістичні.    

Із ужгородських робіт найближчою до цієї була постановка “Матінки Кураж”, але там ішлося про долю цивільної маркітантки і трьох її дітей, тут же – про шість солдатів. кайзерівського війська Вільгельма ІІ. Усе показано у репортажному стилі, десь у ключі щоденника, десь – у стилістиці листа. Поляк К.Вика зауважив: “Щоденник – це Я, лист – це Ти.”  Тому постійно розкривається то внутрішній світ конкретного героя, то його – глибокий зв’язок із тилом, туга за домівкою, за рідними. Жіноча тема входить до твору через театральну афішу, відпустку до помираючої матері, а найбільше – через фантасмагоричну експедицію солдатів через канал до голодуючих француженок у тиловому містечку.    

Із шести солдатів п’ятеро зовсім молоді, щойно зі шкільної лави, шостий – старший, сімейний. Акторський колектив став єдиним бджолиним роєм, секстетом із шести дуже яскравих індивідуальностей, кожна зі своєю вдачею і житейською історією. Тема чоловічої дружби, фронтового братства – чим не найгучніша у виставі, її подано у різних варіаціях, фактично прискіпливо досліджено. У кожному продовжує жити його цивільна іпостась, яка, власне, і тримає його на плову. Сни, спогади, мрії – важливий компонент щоденного існування фронтовика, ота ілюзорно-компенсаторна реальність, що рятує від божевілля, хоч, як підкреслено у творі, не усіх.  Багато подано етюдів про чоловічу психологію, про психологію малого колективу, про специфіку війни, її сприйняття, породжені нею травматичні синдроми.     

З одного боку відтворено (фоном) усю нудьгу окопного животіння, з іншого боку завдяки динамічному монтажу вистава є серією захоплюючих епізодів. Химерні декорації відтворюють то окопи з бруствером, то імпровізований плац, то бліндаж, то саме поле бою, куди персонажі кидаються у штикову, де вони гинуть. По ходу часто згадувалися дві книжки Ю.Фатули про полеглих у Першій Світовій закарпатців. Фінальна сцена, коли у повітрі зависає шість солдатських трун – щемкий відгомін українського поетичного кіно.    

Наприкінці публіка влаштувала франківцям справжню овацію. Безперечно, події уже понад сторічної давності сильно перегукуються з нашою сучасністю, то ж кожний вбачає у виставі щось своє, глибоко особисте. 

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати