Живий музей

Це невелика (120 с.) казкова повість для дітей, дія якої відбувається у грудні (на день св.Миколая) в сучасному музеї книги, що у Києво-Печерській Лаврі. У музеї виявляється часовий портал, через який сучасні герої потрапляють до XVII ст., спілкуються там з архімандритом Єлисеєм Плетенецьким, що заснував лаврську друкарню; із його наступником Захарією Копистенським; з архітипографом Стефаном Бериндою, з його братом Памвою Бериндою, що видав перший український словник; з сином останнього Лукашем, що продовжив батькові справи.

Автору вдалося створити максимально зримі, аж на доторк відчутні портрети наших славних предків, які для більшості читачів досі були просто абстрактними персонами  з курсу історії літератури, тепер же вони уперше постають живими людьми з плоті і крові: “Захарія Копистенський окинув своїм яструбиним оком з-під кошлатої сивої брови присутню братію і почав промовляти тихим старечим голосом... Захарія говорив, говорив і говорив. Його спочатку слабосильний голос дужчав, ширився і підносився. Здається, власна промова справляла на нього якийсь неймовірний ефект учуднення. Він перевтілювався на очах. Схилена постать випрямлялася, а суворий погляд метав блискавиці”. Таких анімацій у книжці чимало.

Поряд із реальними діячами постають і вигадані персонажі: порученець архімандрита козак Тимоха, німецький друкар Йоганне Штулер. Чого вартий один опис козацького вбрання: “...у парадному довгому білому кожуху, що сягав аж чобіт і був обшитий по краях бордовою і чорною ниткою, у зелених атласних шароварах та червоних сап’янцях”!  

Настільки ж незабутні і персонажі з нашого часу, особливо шиншила Мейсон, що “виглядав як справжній ветеран національно-визвольних змагань. У нього не було одного пальця на передній правій лапці, якого йому прищемили дверцями клітки, і хвіст був наполовину коротший за середньостатистичний”. 

Це чи не перша українська повість для дітей, де створено живі, повнокровні образи сучасних музейних працівників: директора Романа Лук’яновича Попадинця, його заступника Миколи Карповича Страшка, завідувачки екскурсійним відділом Нонни Георгіївни Тарантас, музейних художників Олі і Остапа, молодшої наукової співробітниці Яни Приймак. Професія нібито не героїчна, але після Дена Брауна загальновідомо, що саме на музейному тлі можна закрутити і детективну інтригу, і захоплюючі пригоди, і філософсько-містичні перипетії, не кажучи вже про роман виховання. Усі оці компоненти присутні тією чи іншою мірою і у повісті О.Гавроша.  

До юного читача доноситься важлива думка: ми маємо за плечима дуже славну, багату на здобутки минувшину, котра тільки зараз починає відкриватися перед нами по-справжньому. Хай поки що через “потаємну кімнату”, та віриться, що у багатьох підлітків ця книжка зародить побажання глибше познайомитися з тією добою, переконає, що окрім уже відомих їм козаків, там є ще багато цікавого і незвіданого. Тому у подальших задумах автора і видавців ціла серія подібних пригод Мирона Капловуха (головний герой книжки) і у ХХІ, і у ХVII ст.  

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати