Театральний рекорд на Закарпатті

Вистава безперечно увійде в театральну історію Закарпаття, оскільки це наймасштабніша, найскладніша, найбільш «багатофігурна” робота, привезена на фестиваль (а не на спеціально організовані багатоденні гастролі) за всю історію нашого фестивального руху. На сцені задіяно понад 30 чоловік і ще близько 20 в оркестрі. Директор мукачівського театру Ю.Глеба наголосив, що дрогобицький колега М.Гнатенко  давно пропонував прийняти саме «Конотопську відьму” всупереч усьому її огрому, але вдалося реалізувати такий амбітний проект тільки тепер. Дрогобицька трупа має два власні великі автобуси, тому цього літа 40 днів гастролювала у 10 містах, а тепер дісталася і Закарпаття.

            Спектакль за мотивами Квітки-Основ’яненка є дошкульною сатирою на сучасне життя-буття в Україні, зарозумілість нашого політикуму, глибокий сон народу, процвітання езотерики і відвертого шахрайства тощо. Жанр визначено як «гопак-опера”, усе відбувається під спеціально написану музику І.Поклада у живому виконанні.

            Спочатку усе скидається на такий собі закритий алкодиспансер: на сцені з півтора десятки чоловік, в усіх літрові кухлі, причому явно не для пива. Виявляється, це вибори нового сотника замість померлого. Усе це – у максимально вигадливих модульних (каркасних) декораціях, що демонструють козацький Конотоп: церква, сторожова вежа, базарний майдан, корчма, ще й соняшник десь на даху. По ходу дії декорації кілька разів трансформуються, показуючи ще тюрму, водойму, апартаменти сотника і відьми, заміські околиці. Розкішним реконструкціям козацького і жіночого убрання позаздрив би всякий музей.

            “Сумний і невеселий сидів сотник Забрьоха” – це ж взагалі одна з найпопулярніших у народі фраз з нашої классики. Тепер вона набуває плоті і крові завдяки комедійному талантові О.Морозова. На сцені ще і щойно померлий сотників батько (С.Дудка), який із труни намагається давати поради синові. Подібного гротестку у роботі – на кожному кроці.

            Писар Пістряк (Ю.Федчук) – це той випадок, коли хвіст крутить собакою. Такий собі зайчик Енерджайзер, ладний барабанити, співати, залицятися й інтригувати (дивною сумішшю церковнословянської, латини і українсько-російського суржику)  двадцять чотири години на добу.

            Відьма (Л.Смірнова) здатна обманути навіть писаря. Тяжко зіграти віруса, який заповнює собою геть усе, але  артистка це змогла. Сцена тестування і покарання відьом взагалі стала кульмінаційною у виставі.  

            Позитивний персонаж козак Дем’ян (Я.Дзенндзерович) врешті-решт розрубує усі гордійові вузли заплетені попередніми персонажами. 

            Дана робота – рідкісний випадок, коли величезна массовка, що ледве вміщується на сцені, діє як єдиний злагоджений організм, це нагадує філігранний виступ з синхронного плавання. При цьому жоден актор не розчиняється у натовпі, а лишається скравою індивідуальністю: корчмар (це просто тіньовий сотник), панотець (церква з народом!), куми, козаки з лицями, які не спотворені інтелектом, але насмкінець під час народного бунту нарешті просвітляються. Фінальні танці, особливо фехтування із шаблями – кода спектаклю.

            Зусиллями драматурга і особливо режиссера нехитра історія про сотника-самодура перетворилася на містичну притчу про українську владу, її загадки і перспективи, про наше споконвічне мавпування європейських традицій, про обовязкову прикніцеву перемогу добра над злом.  Недарма і глядачі теж встановили своєрідний рекорд – за кількістю вибухів сміху упродовж двох годин, за гучністю і тривалістю оплесків. 

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати