Анатомія шлюбу

У рамках фестивалю «Зірковий листопад” Львівський академічний обласний муздрамтеатр ім. Ю.Дрогобича показав у Мукачеві комедію Франсуа Кампо «Розлучення по-французьки” (режисер В.Московченко).

Анатомія шлюбу

У спектаклі задіяно вісім акторів – як вісім нот музичної гами. Гама про те, що таке шлюб і чому ті, хто усередині нього, прагнуть назовні, а ті, хто поза ним, хочуть неодмінно потрапити усередину. Сюжет побудовано за принципом «І коли ми вже впали на самісіньке дно, знизу ще хтось постукав”. Це якийсь метод нескінченного спуску (є такий у шкільній математиці), за допомогою якого можна довести хай далеко не все що завгодно, але таки багато мудрих у корисних положень: ситуація спершу навмисно довдиться до певного абсурду, а потім з неї виводять в усій красі певне моральне правило. Мовляв, протии людської природи не попреш, але й цілком нехтувати традиціями теж не варто.    

Актори розігрують нібито й нехитру історію, але як вони це роблять! Очі розбігаються, бо на сцені часто по чотири-п’ять чоловік, причому кожний свідомо відтягає увагу на себе, виробляє такі еквілібристичні і акробатичні па, що голова обертом. У телерекламі в таких випадках пишуть, що не намагайтеся повторити це у реальному житті. Нічого не поробиш: сім’я – сім Я. І коли усе це із єдності перетворюється на множинність, починається  така шизофренія, що сучасна українська політика – то ще верх раціоналізму і логічності.

Маленька трупа постає не те, що злагодженим колективом, а якимсь мурашником, де кожний хоч і сам про собі, але виникає враження, що перед тобою все-таки якийсь супер-організм – дуже суперечливий, готовий щомиті розпастися, проте міцно спаяний. Актори ані миті не перебувають у спокої. Якби до них причепити динамо-машину, вони би освітлювали цілу вулицю навколо театру. Дуже цікавий контраст між жестикуляцією і текстом, багато реприз побудовано саме на цьому. Взагалі, мова тіла там постійно виривалася на перший план, бо язик може брехати легко, а руки-ноги – значно тяжче.  

Справжнім мотором усього дійства є глава сімейства і герой-коханець (О.Морозов). Судячи з тексту п’єси йому трохи за сорок, тоді як актору набагато більше. Проте енергія зі сцени б’є протуберанцями. Навколо цього світила крутиться коханка, її покоївка, його дочка, син, дружина, теща, коханка сина і ще ряд позасценічних персонажів. Ну як крутяться? Час від часу прилипають до його чіпких рук, або вириваються з них. Сцена нагадує майданчик рухливих дитячих ігор: доганялки, хованки тощо.  

Тема батьків і дітей викладається у дусі шпигунського детективу. Натомість взаємини між різними жіночими персонажами – химерна суміш конкуренції і дружби, усі вони ладні задушити одна одну у дружніх обіймах, але обійми від того не стають менш ніжними, щирими і радісними. Як це все може бути, здатні розуміти тільки самі жінки й автор п’єси.

Критикується і модна донедавна теорія полікультурності, яка нехтувала специфікою різних націй і рас. Взагалі, гумор будь-якого штибу – від побутового до філософського.  

Зал реготав нестримно. Схоже, що кожен глядач впізнавав щось із власного життя (цього разу серед публіки домінували сімейні пари). Вистава зарядила  усіх надовго.

02 грудня 2018р.

Теги: вистава, театр