Анти-дракон

Доробок показано у чотирьох селах Ужгородщини, де поряд з українцями живуть словаки, а відтак представлено і в Ужгороді. Сам  проект складається з двох частин. Перша – інтерактивна містерія просто неба  “Казок веселкове намисто”, де задіяно більшість колективу. Понад десяток акторів представляли різних персонажів словацьких казок – чаклунку, двох блазнів, овечку Ганку, гнома Матька, Золотоволоску, принца, зайця, ведмедя, ворона, котра, мельника, не кажучи вже про бабцю-казкарку. Усі були у максимально вигадливих костюмах: середньовічні лапсердаки, гуні, лати, розшиті плаття. Усе це вирувало і жартувало на Театральній площі, доповнюючись хореографічними та вокальними номерами дітей з Ужгородської школи №4 з вивченням словацької мови.    

Друга частина – вистава “Про Валибука, принцесу Небійся та Довгоборода” за п’єсою словацького драматурга Павла Угера. За свою тривалу творчу біографію він написав та поставив цілий ряд п’єс, а також реалізував різні радіо- і телесценарії. Цього року авторську версію даної казки поставлено у Кошицькому театрі, а в Ужгороді самостійну версію здійснила Н.Орешнікова. Сам П.Угер підкреслював унікальність випадку, коли одна п’єса впродовж року має дві різні прем’єри, причому ще й у двох різних державах.  

В основі твору – словацька народна казка про побиття дракона і визволення принцеси, аналогічний сюжет здавна побутує і на Закарпатті, то ж добре відомий і нашим дітям. Проте вся сіль у тому, як це подано на сцені. Усю історію розігрують два актори – старший (А.Опіок) і молодший (Д.Ємець). На додачу до видимого сюжету з’являється ще й така собі історія “між рядками” – як старший виховує молодшого, готує його до випробувань, підстраховує тощо. Навіть з’являються вони на сцені дещо незвично, а далі цей ефект несподіванки тільки посилюється з кожною дією. 

            В основі декорацій – дві великі розкладні драбини. Під час дії вони перетворюються на що завгодно: гори, дороги, ліси, паркани, мости тощо. Жердини то з’єднують ці дві драбини, то протиставляють їх. Крім того, ставні постійно відкривають якісь нові інтер’єри, переносять глядача з дикої природи у різні внутрішні покої. Оригінально використано домотканне полотно (покрівці), яке стає дорогою з нашого світу у підземний. Художниця Інеса Кульчицька проявила максимум винахідливості. 

            Сам герой Валибук – далеко не багатир, лялькарі зробили його більше підлітком, аніж казковим велетнем. Зате завзяття парує з усіх отворів. Такий і дракона валить, і підступи розгадує і кулаками вправно махає і сам від ударів ухиляється.  

            По ходу дійства постійно з’являється різна нечисть. Дракон намагається заповнити собою весь простір сцени і вивалитися у глядацький зал. Перша поява його голови над ширмою справляє заворожуючий ефект. Ця рептилія уміє гіпнотизувати. Потім, коли вона взагалі починає літати над ширмою, складається враження, ніби ти у кіно. Підземний змій дихає майже натуральним полум’ям. А чарівний птах, що виносить героя із підземелля, це щось неймовірне. Він нагадує зелену, різьблену і розмальовану шахову фігуру.  Мабуть, не один юний глядач потім спробує удома намалювати таку дивовижу.

Довгобород – антагоніст героя. Останній зміг ним керувати, оскільки вчасно відірвав тому бороду. Дідок – так собі. Найцікавіше у ньому – справді розкішна зелена борода. Без неї він зразу зіщулюється. І звідки у такому малому тільці вміщується стільки підлоти! Але й примітивний. Головне – зразу показати йому, що ти ще небезпечніший, ніж він, і головне – набагато більш не прогнозований. Що Валибук з успіхом і робить. 

Ця історія справді переносить дорослих у дитинство, а малюкам дарує незабутні враження. Казка, весела, оптимістична, надихаюча, упродовж неї глядач переживає широкий спектр емоцій, які лишають тривалий післясмак.   

Теги: фольклор, Бавка, театр

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати