Співали аж цурки летіли

Закарпатська культура завжди була сильна своєю глибинкою. Тому нині, коли культурний процес аж ніяк не на підйомі, особливо важливо згадати, як колись це усе починалося, через які випробування пройшло, чиїм ентузіазмом воно жило. Тим більше, що написала людина не байдужа. Маючи вищу музично-педагогічну освіту, він з 1982 по 1994 р. був учасником оркестрової групи “Лісоруба”, потім знову грав там 2007 – 2009 р., а з 2009 р. понині – учасник хорової групи. Він член Ліги українських композиторів і Асоціації діячів естрадного мистецтва України.    

Серед попередників “Лісоруба” дослідник називає народний (просвітянський) хор Великого Бичкова, що діяв за чеської доби та пізніші гуртки народної самодіяльності у рухівських селах на початку радянської доби.

Сам “Лсоруб” (спершу як танцювальну групу) засновано влітку 1945 р. З часом гурток перемістився у нововідкритий клуб лісохімзаводу. 25 вересня 1947 р. відбулася перша репетиція і хорового гуртка у кількості 33 чоловік, перший його публічний виступ прозвучав улітку 1948 р. У вересні 1948 р. він посідає перше місце на районному конкурсі, а 1949 р. гучно заявляє про себе і на обласному огляді. 1950 р. колектив налічує вже 130 чол. 1951 р. він уперше виступив на всесоюзному огляді, зайнявши там третє місце. Хор багато виступав у режимі, так би мовити, фронтової агітбригади, на жнивах, сінозбиранні, лісорозробках. З 1959 р. хор очолив Михайло Мокану, який повів його до нових висот, з 1964 р. – Омелян Кобулей, нове дихання з 1967 р. дає Василь Пекарюк. 1973 р. ансамбль гастролював у Латвії, 1976 р.– у Фінляндії. Неодноразово виїжджав до Словаччини й Угорщини. З 90-х років він неодмінний учасник усіх Гуцульських фестивалів, де би вони не проходили. Завершується 90-сторіноквий виклад історії колективу щедрувально-різдвяними акціями на зламі 2017 – 2018 р.  

Дослідник прискіпливо, рік за роком відтворив творчу історію колективу.  Книжка містить добру сотню фотографій – переважно групових, з частковою вказівкою прізвищ сотень і сотень осіб, зображених на знімках. Він на кількадесятьох сторінках перелічує усіх співаків, танцюристів, оркестрантів, чиї імена вдалося відновити за документами (це понад тисячу прізвищ). Подає імена усіх художніх керівників, яких за 70 років змінилося десятеро (про кожного подано широкий біографічний нарис з фотографією). Окремо перелічено керівників оркестрової і танцювальної груп, солістів (більшості з них теж присвячено окремі нариси). Окремо оглянуто репертуар ансамблю – з кінця 40-х аж до наших днів. У додатку автор наводить записані ним численні спогади артистів. Ще в одному додатку – ноти і тексти пісень з репертуару ансамблю, в тому числі унікальна фольклорна композиція “Бичківське весілля”. Репродуковано також півсотні грамот і дипломів колективу від 1991 до 2017 р. Автору довелося здійснити масштабну пошукову роботу по виявленню фотоджерел, для чого він оглянув фотоальбоми понад тридцяти родин. Відтворено знімки максимально якісно, хоча відчувається над старими знімками довелося чимало почаклувати, за що респект видавцям і поліграфістам з “Карпат” і “Спектралю”. Подарункові примірники видання містять також комапакт-диск  з записами перлин фольклору у виконанні ансамблю.

Пророблено титанічну роботу. Тяжко віриться, що це зміг зробити один дослідник. Досі подібну ґрунтовну книжку про себе мав тільки професійний Закарпатський народний хор. “Лісоруб” – перший самодіяльний колектив, що обзавівся подібною біографічною публікацією. Це виклик іншим подібним колективам, їхнім шефам-покровителям і особливо нашим музикознавцям, краєзнавцям, шанувальникам рідної культури.

Теги: Лісоруб, самодіяльність

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати