Колобок для дорослих

Якщо у п’єсі велика увага надається соціальній проблематиці, то у постановці це відсунуто на другий план, а переважно ідеться про того звіра, якого іменують коханням. Герої б’ються за велике людське щастя і маленькі тваринні радощі. Персонажі повністю відпускають гальма і наївно вважають, що вони виживуть. Вдивляються у безодню допоки та не починає вдивлятися у них. У виставі оцей процес взаємного божевілля подається через образи муки і тіста. З ними там витворяють буквально усе. Від суто побутового заняття заміс перетворюється на обрядове дійство, щось на кшталт магії вуду. Кожен з героїв прагне виліпити щось своє, але щось таки не дає. Насамкінець усі в муцí і мýці. Згадується також наш колобок. Дві історії починаються і закінчуються цілком однаково, хоча усередині...   

Жюлі (О.Городецька) – нелюбима дочка збіднілого поміщика. Красива на всю голову. Живучи у якомусь ведмежому закутку, вона не має особливого вибору. Була надія щось змінити вийшовши заміж, проте вся історія починається з розриву заручин. Панянці зриває дах, та й привід є – ніч на Івана Купала з усією її містикою, ослабленням повсякденних норм і передчуттям чудес. Словом, “бал у Воланда”, а вона там королева. Прагне сконструювати вічний двигун, хоча добре знає, що це неможливо. Ну і ще незборна допитливість маленької дівчинки: а що буде, якщо два пальці в розетку? Господи, яка вона різна, ні на що не схожа – тільки на саму себе. Реалізація приказки, що люди усюди грають і тільки в театрі живуть.    

Жан (Є.Бондарський)  змінюється, як хамелеон. Голлівудська зовнішність дає для того всі підстави. Елегантний як рояль. Гренадер Карла ХІІ, який вижив після Полтави, але все одно напоровся на свою лисичку-сестричку. Веселі (і не дуже) картинки для глядачок з чоловічої психології. За якусь годину продемонстровано з десяток станів чоловічої психіки. Керувати усім цим неможливо. Інколи здається, що Жан вже сам не керує ні власною мімікою, ні жестами – усе в нього рухається самостійно, як під час екстатичного танцю (власне, з танців і починалося усе звечора). А далі – соціальний ліфт, який виявляється ліфтом у нікуди. Просто опинився не в тому місці і не в той час, але повинен вижити попри все. 

Христина (А.Євтушенко, ужгородка з походження) – таке собі відро крижаної води на голови усіх. Майстриня з джиу-джитсу (ухилятися від усіх ударів противника, а потім несподівано добити його). Вона шведське втілення германського ідеалу жінки – церква, кухня, діти (в ролі останніх – Жюлі і Жан). Але ті вже у такому стані, що не піддаються дезинтоксикації. Легше добити, ніж вилікувати. Тому Христина зосереджується на інших двох чеснотах. Перший раз вона з’являється на сцені у ролі кухарки, другий – збирається до церкви. Навіть зовнішньо нагадує жінку з найвідомішої картини М.Мункачі “Молочниця (збивання масла)”. Образ підноситься до рівні богині-деміурга, що облаштовує і впорядковує світ. І водночас – проста сільська дівчина, максимально прагматична, приземлена, твердо вкорінена у повсякдення. Вона принципово поза шабашем, відключається від пари келихів вина. Можливо, це її і рятує. 

Додатковими приправами до всієї цієї справи є теми любовного трикутника, жіночого алкоголізму, мрійливості, суїциду. Окремо – протиставлення пива і вина, тема їх сумісності чи несумісності. Як класичний напис на футболці: “Хочеться вина, а пропонують тільки пиво”. Це теж стає наскрізним символом спектаклю додатково до муки і тіста.

Почуваєшся, як у зоопарку, тільки між тобою і героями ніякої огорожі – тільки руку простягни (камерний театр!). Коли навколо тебе все гарчить, клацає зубами і викрешує блискавки, адреналін виділяється активно. Як і багато інших гормонів. Наприкінці публіка влаштувала справжню овацію.  

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати