Барви Гангура

І автор, і його герой родом з села Копашнова Хустського району, вони міцно дружили, тому документальна оповідь містить величезну кількість живих подробиць, ледь вловимих деталей, котрі свого часу були відомі тільки найближчим знайомим художника, і тільки зараз оприлюднюються для широкого читача.

Тому книжка вийшла значно більшим, ніж просто біографія одного митця (“Жил-был художник один, домик имел и холсты…”). Хоча і в цьому плані її значення чимале. На сьогодні в обласній організації Національної спілки художників близько сотні членів. Ще кількадесят є в ряді інших творчих об’єднань.  Із померлими їхнє число суттєво перевалює за двісті. Між тим біографічні нариси маємо лише про зовсім небагатьох. Це близько десятка класиків закарпатської школи живопису, чиї життєписи викладено в основному у їхніх ґрунтовних альбомах. Солідна, заснована на документальних джерелах монографія про них є поки тільки одна – книга І.Небесника про А.Ерделі. Що ж стосується наступних поколінь художників (а зараз вже активно творить четверте покоління, рахуючи від А.Еределі), то про них поки маємо поодинокі невеликі біонариси з-під пера наших мистецтвознавців і журналістів. То ж книга про В.Гангура – хай і не найперша, а все ж одна із перших книг про художників, що зовсім нещодавно були нашими сучасниками.

Та документальна повість вийшла далеко за межі однієї біографії. Вони вийшла цікавим загальним нарисом життя-буття мистецької інтелігенції і богеми Закарпаття у  другій половині ХХ століття. Книжка дозволяє через призму однієї долі поглянути на весь освітній процес, що був характерний для художника радянської доби, його професійне становлення, його заробітчанські труди і дні, творчий розвиток тощо.

Виклад починається з історії роду Гангурів, далі ідеться про навчання у Драгівській середній школі, перші спроби малювати, про студії в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, армійську службу у Мукачеві, одруження з Ольгою Дмитрівною, що стала вірною супутницею на ціле життя. Далі – про роботу у художньо-рекламній майстерні, драматичний вступ на художньо-графічний факультет Одеського педінституту, про життя на два міста. Відтак – митарства по організації персональних і колективних виставок.  Однією з найскладніших була персональна виставка до 20-річчя творчої діяльності (1993), де майстер виставив 152 твори. Окремо – про натхненний пленер у Румунії. Смерть прийшла несподівано 24 березня 2005 р. Усе це викладено максимально тепло, порстйно виникає ефект присутності читача при тому, про що мовиться.  

Авторський виклад  вдало доповнюють спогади колег Гангура – П.Гайовича, В.Олашина, В.Вовчка, С.Глущука.  Якщо видатний фольклорист і бібліограф подавав все-таки погляд збоку, то митці – із самої середини художницького цеху.

Насамкінець обліковано основні твори художника у трьох техніках – акварелі, пастелі і олії (по 20 робіт у кожній). Текстову частину суттєво доповнюють ілюстрації, уміщені на 40 сторінках зошита-вклейки.  Це як світлини як  із сімейних фотоальбомів, так і репродукції полотен.

Книжка вдало поєднує біографічний напрямок з елементами мистецтвознавчого аналізу ситцевого доробку. Вона стала десь еталонною для жанру сучасної художницької біографії. Її структура, оповідна манера, підходи до висвітлення тих чи інших епізодів можуть стати взірцем для продовжувачів, адже писати у нас є про кого – були би тільки автори.

Теги: Гангур, художник, Хланта, Копашнево

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати