Швейк в АТО

Це жива вистава-імпровізація, найперша версія якої була розроблена ще 23 роки тому Миколою Гринишиним і Андрієм Жолдаком, але відтоді вона принципово змінювалася ледве не щороку. Мукачівці побачили зовсім інший спектакль, ніж ужгородці рівно десять років тому, коли Бенюк і Хостікоєв привозили до нас аж чотири свої роботи.

Власне, можна сказати, що на мукачівській сцені представлено дві зовсім різні історії про того самого Швейка і його оточення – якби інсценівки двох літописців, котрі ніколи не бачили одне одного, писали кожний на свій манер і в результаті у них вийшли два зовсім несхожих Швейки.

Перша дія – більш традиційна. Бенюк грає Швейка, ще відносно близького до того, який у Я.Гашека. Натомість Хостікоєв грає послідовно п’ять перевтілень: філера, начальника тюрми, лікаря, капелана, поручика Лукаша. Це серія анекдотів, які непомітно переливаються одне в одне, які циклізує постать Швейка.  

Друга дія – це вже щось зовсім неочікуване. Як влучно підмітив на пізнішому обговоренні академік-театрознавець  Р.Коломієць, двоє на сцені більше нагадували дві маски з комедії-дель-арте – П’єро і Арлекіна.  Обоє розм’яклі після бані. Лукаш раз-у-раз розчулено вигукує: “Чи є щось краще за військову баню?!”  Натомість Швейк ляпає: “Та все, що завгодно!” І отак вони майже годину – зовсім не-гашеківський, але такий цікавий романтично-меланхолійний Лукаш, що залюбки порпається у власних спогадах, і Швейк, що намагається опустити його на землю.

Але почалося все взагалі, як мовиться, через терни до зірок. Швейк зайшов до глядацької зали з найдальшого входу і почав дефілювати узад-вперед центральним проходом, заграючи з глядачами і ледве протискуючись між кріслами, маючи за плечима величезний солдатський ранець і флягу. Вояк мав форми, яким позаздрив би професійний борець сумо. Спершу не дуже було й зрозуміло, від кого говорив Богдан Михайлович – чи то від себе самого (“Ми так довго їхали до вас поїздом”), чи  то від свого персонажу. Тільки коли він ступив на сцену, стало зрозуміло – це вже празький собачатник.     

Перша дія – типовий солдатський, казарменно-окопний гумор про цивільне життя-буття, ідеалізоване, маскарадне, таке далеке, як за царя Гороха, проте саме воно хоч якось зв’язує солдата з об’єктивною реальністю в умовах навколишнього воєнного абсурду. Схоже, саме отакі байки травлять зараз наші воїни на сході. Взагалі, подих  АТО відчувається у виставі буквально з перших хвилин – як у молодших класах: “Пишемо – Перша Світова, розуміємо – нинішня російсько-українська”. Вистава додала у своїй пісенності. Зонг начальника тюрми – це щось середнє між традиційною невольничою піснею, класичним блатняком і солдатським фольклором. А ситуація на сцені змінюється щоп’ять  хвилин. Як казав М.Галустян: “Тільки звикнеш до гарного життя – а воно ще кращим стає!” Піковою картинкою стає поява на сцені актриси – чергової подруги Луккаша і чергового приводу до все нових ескапад Швейка.

Увесь цей калейдоскоп – навіть не спиняє, а просто розбиває – антракт. Після нього бачимо зовсім інших персонажів. Якщо перша дія – спогади про рай, то друга – це банне чистилище перед відправленням у воєнне пекло. Поручик Лукаш трохи нагадує пісенного поручика Голіцина – білішого, мов янгол, пухнастого від спогадів, м’якого від власних іменин. Спершу не розумієш, що з ними двома сталося. Потім зблискує: хлопці пішли у “глибоке занурення”, у захисну реакцію перед дуже близькою і майже неминучою смертю. Та Швейк і при цьому лишається вірним собі – схоже, він блазнюватиме і на тому світі, поки всі чорти не тріснуть зо сміху.

Тривалу ідилію, з якої і глядачам так не хотілося виходити,  перериває телефонний наказ на погрузну у вагони. Поручик довго не може застібнути шинелю. Швейк все ніяк не складе до похідної скрині поручикове майно – останнє, що ще зв’язує з довоєнним часом. Обоє лізуть на дах вагону (автобіографічний епізод із життя самих акторів) і линуть у невідомість.

Те, що чинилося в залі, не піддається описові. Люди реготали до сліз і розчулювалися до обвислих щік. Актори пообіцяли знову повернутися у листопаді – можливо, чисто з ввічливості, а може, і справді.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати