Десять старожитностей

Двосторонній культурний проект “Подорожуючі ляльки” здійснюється за фінансової підтримки Норвегії. Задум полягав у тому, щоб використовуючи наявні історико-архітектурні багатства двох сусідніх країн, розробити єдиний наскрізний авантюрний сюжет, аби з самого дитинства зацікавити юних громадян цих держав рідною старовиною. Зробити приблизно те, що свого часу В.Гюго вчинив з Нотр-Дам-де-Парі. Поставлену п’єсу написали словацький режисер Павол Угер і драматург Іван Согел. 

Сюжет  невибагливий: двійко підлітків (братик і сестричка) мандрують на аеростаті над Карпатами, роблячи час від часу посадки у замках і знайомлячись з їхніми особливостями. За дітьми поспішають дорослі, намагаючись їх наздогнати і загострюючи загальну інтригу. Але головне – у  вставних інтермедіях, кожна з яких пов’язана з тією чи іншою пам’яткою. Їх п’ять в українській частині вистави і ще п’ять у словацькій. У перспективі кожний з цих десяти епізодів планується втілити у невеликому документально-ігровому фільмі, який зніматиметься безпосередньо на відповідних архітектурних об’єктах. Але це попереду, наразі скажемо про  сценічну версію.

У ній ідеться про “збиту дерев’яними цвяхами” Шелестівську церкву,  Паланок з князем Корятовичем, Середнянський замок, Королевський замок, старожитності Свалявщини. Зі словацького боку взято замки (чи окремі вежі) Кошиць, Рожняви, печера у Медзеві,  старожитності містечка Вінне і, звичайно, Спішський град. Останні п’ять нам менш відомі, аніж наші власні, тож оповідь про них була особливо цікавою, хоча об’єктивно десь уся десятка представлена приблизно на одному рівні. Звісно, про якусь пам’ятку говорилося  більш вигадливо, про якусь менш, але загалом усі вони виявилися гідними одна одної.  

Ідея задіяти в одній виставі дві команди акторів з двох різних країн є простенькою тільки на перший погляд. Насправді ж це скринька з подвійним дном. Ясно, що глядач обов’язково порівнюватиме, хто грає яскравіше і переконливіше, а хто – ні. Тому між двома командами неминуче творче змагання, котре в кінцевому підсумку тільки на користь мистецтву і його споживачеві. Словацький театр, зокрема ляльковий – дуже сильний і цікавий партнер для закарпатців, у нього є чому повчитися і водночас з ним є чим поділитися. Тому тісне спілкування з ними (а куди вже тісніше, коли поруч на сцені) піде на користь обом колективам.

В українців вражаючою вийшла гігантська лялька Духу Карпат, у словаків – аналогічний Дракон. У цілому щось краще вдалося одній трупі, щось – іншій. Найбільш рівними виявилися образи дітей в обох частинах вистави. Хоч там діють дві пари персонажів з різними іменами, але враження, що діти цілком однакові обабіч кордону. Очевидно, це і входило у творчий задум об’єднаного акторського колективу. 

Вистава підняла цілий ряд проблем. Зокрема, як можна і треба розповідати дітям про історію їхнього краю. Ясно, що в ігровому ключі, провокуючи малечу фантазію, збуджуючи їхній інтерес до всього яскравого і небуденного, десь граючи на інтересі дітей до тріллерів, даючи героїчні образи, приклади для наслідування тощо. Усього цього у спектаклі доволі. Справа тільки в оптимальному збалансуванні усіх цих компонентів, витримуванні єдиного стилю, підтриманні неослабної (а краще – зростаючої) зацікавленості юного глядача упродовж всього дійства. В цьому плані твір має чималий резерв для подальшого вдосконалення.   

Зроблено заявку на неординарний спектакль. Очевидно, навіть два спектаклі – українська і словацька версія житимуть поокремо. Він може стати справжньою візитівкою Карпатського краю, засвідчити навіть дітям наш багатющий туристичний потенціал.

Теги: лялька, лялькарі, Чарівна повітряна куля, Бавка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати