Загадка Мункачі

На оповідь про цю дивну і багато в чому досі загадкову, парадоксальну людину чекали вже дуже давно. Дивно, що подібна книжка вийшла тільки зараз. Проте – краще пізно, аніж ніколи.

Автор – уродженець Донбассу, строкову службу проходив у Мукачеві, після чого лишився в цьому місці, майже піввіку пропрацював у місцевій пресі, зокрема понад двадцять років – головним редактором газети «Мукачево”. Це його шоста книжка (раніше були три поетичні і дві прозові).

Художньо-документальна біографія ділиться на 50 розділів, опирається на спогади самого М.Мункачі (1944-1900), його колег-художників і мистецтвознавців, постійно  цитуються листи майстра. Автор починає оповідь зі сходження героя до слави, його підкорення Парижа, не надто щасливий шлюб з баронесою Сесілією, а потім виходить на зацікавлення художника євангельською тематикою, повертається до його дитинства (рання смерть батька, мачуха, покровительство родичів, перспективи ремісництва, а головне – пошуки себе). Відтак – знову 80-ті роки, створення головних шедеврів,  глибоке занурення у христологію, поїздка до США, смерть друга Івана Крамського, поява психоделічних мотивів (картина “Регіт”). Уся ця драма на фоні типового паризького салону його дружини, яку називають “Мадам Реклама” і власного заробітчанства на салонній тематиці. Втеча від цього усього до писання монументальних полотен з історії Угорщини. Яскраво описано відзначення Міленіуму 1896 р. , відвідини рідного Мукачева. І – фінальне божевілля.  Помер, переживши Вальпургієву ніч 1 травня. Відповідно до творчої волі автора, останній сон маестро був присвячений його діалогові з Великим Інквізитором. Як дві післямови уміщено нариси “Воскресіння Міхая Мункачі” і “Чотири загадки Мункачі”.

Життєпис вийшов дуже пронизливим, місяцями – з елементами психоаналізу. Мункачі десь повторив шлях вождя Алмоша, який рвався до Європи, не озираючись назад.  Обидва осягнули Європу, але заплатили за те своїм життям. Після Алмоша, щоправда, лишився син Арпад, який продовжив батькову справу. Мункачі не зазнав такої спадковості. Можливо, його доля стала згодом одним  з аргументів для А.Ерделі щодо необхідності повернення додому.

Книжка насичена величезною кількістю персонажів зі сфери політики і мистецтва. Вони  вступають у максимально несподівані контакти. Документальний стиль органічно поєднується з напруженими діалогами різних героїв, описи – з медитаціями, потоком свідомості.

Удруге після “Криничара” М.Дочинця описано бюргерське середовище Мукачева середини ХІХ ст., картини вийшли напрочуд живими, наче автор сам побував там і привів нас туди за руку. Багато чого, що вибухнуло потім у зрілого майстра, було закладено ще у його дитинстві, у німецьких кварталах міста під Паланком. Велика увага, звісно, до самої творчості Мункачі – десятки картин виступають як самостійні герої оповіді, подається їхня історія від першого задуму до остаточного втілення, реконструюється стан авторової свідомості, його творчі ходи, те, що лишилося за лаштунками.

Колись в СРСР Мункачі був відомий перш за все  за “Жінкою, що збиває масло” (потрапила навіть на поштову марку). В усій своїй складності і багатогранності він відкривається тільки тепер. В.Дворніченко перетворив його із чогось шанованого, але малознаного на живий образ, людину із плоті і крові, яка входить у свідомість читача ,аби вже більше ніколи не полишати її, на такого собі “Достоєвського чи Булгакова у живописі”.

Теги: Мункачі, загадка

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати