Книга про скансени

З-поміж усіх конференційних збірників, що виходили в Ужгороді, цей є рекордним за обсягом (580 с. формату А4, 68 умовних друкованих аркушів), масою та й іншими кількісними показниками. Тут уміщено статті 113 авторів з Угорщини, Словаччини, Польщі і більшості регіонів України: представлено усі сім західних областей, Київ, Переяслав, Полтава, Харків, Запоріжжя, Сумщина

Усі матеріали збірника умовно можна розділити на чотири частини. Перший блок присвячено скансенам. Така форма музею зародилася у Скандинавії, звідки і назва. Ідея виникла ще у Данії 1790 р., але реалізувалася 1891 р. у Стокгольмі в парку Скансен (зі шведської – місцевість, порита окопами). На Україні перша етнографічна виставка відбулася 1887 р. у Тернополі. Уже 1894 р. у Стрийському парку Львова відтворено шість садиб з різних районів Галичини, але це була тимчасова експозиція. 1902 р. у Харкові виставили давню хатину до археологічного з’їзду. 1964 р. у нас засновано перший стаціонарний скансен – у Переяславі-Хмельницькому. Далі були Ужгород (1965), Львів (1966), Київ (1969), Чернівці (1977). 1997 р. почалося створення палеоскансену «Старий Збараж” на сонові середньовічних будівель, що частково там збереглися. 2002 р. засновано скансен у м.Монастириська на Прикарпатті. Також скансмени створено у с.Крилос на Франківщині і с.Рокині на Волині. Розглядається навіть ідея палеоскансенів на основі знахідок палеолітичних жител в різних кінцях України.

Добро розвинуто скансени і за кордоном. У збірці ідеться про скансен у с. Шовшто під Ніредьгазою. У Словаччині їх десяток – у містах  Бардіїв, Свидник, Гуменне, Мартин, Нітра, Банська Штявниця, селах Зуберець, Нова Бистрівка, Прибилина, Стара Любовня. Ряд статей присвячено київському скансену в с. Пирогово, а також Переяславському скансену (є й про інші музеї у цьому райцентрі, де їх півтора десятки).

Що ж до Закарпатського скансену, то у збірці охарактеризовано його фонди, екскурсійна і фестивальна робота, видавнича діяльність. Ним видано кілька путівників і альбомів, три наукові збірники, монографії про традиційний одяг і  вироби з дерева, набір листівок про одяг і вишивку, публікуються прес-релізи. У статті директора музею Г.Андял підкреслюється, що створення закладу розтяглося на довгі п’ять років і завершилося відкриттям експозиції 27 червня 1970 р. напередодні 25-річчя возз’єднання краю з Україною.

Другий блок матеріалів торкається інших типів музеїв – переважно їхніх етнографічних колекцій. Ідеться про Гуцульський музей у Коломиї, історико-архітектурні заповідники «Давній Галич” і “Стародавній Київ”, Кременецький краєзнавчий музей, Києво-Печерську Лавру, культурно-археологічний центр “Пересопниця”, музеєфіковані австро-угорські фортеці під Бродами, музей мистецтв ім. Ханенка.

По-третє, чимало статей по конкретні етнографічні реалії. Охарактеризовано усі без винятку елементи матеріальної культури старого українського села. Цілий ряд статей присвячено писанкам різних регіонів.  Ці статті особливо багато ілюстровані різноманітними світлинами.

По-четверте, є статті теоретичного характеру. В одній ідеться про напрацювання відомого львівського культуролога ті публіциста Тараса Возняка, котрий неодноразово відвідував з лекціями Ужгород, зокрема цього року побував вже двічі.

Завершується збірник підготованою В.Коцаном хронікою діяльності ужгородського скансену за 2015 рік, коли в музеї відбулося близько сотні різноманітних подій.

Теги: книга, скансени

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати