Ріплянка

У 2012-2013 р. на Закарпатті проводилося по триста різноманітних фестивалів. Майже кожна сільрада обзавелася своїм, а у містах їх було навіть по кілька на рік. Відтоді їхнє число дещо зменшилося, залишилися тільки ті, що пройшли випробування часом. Колочава отримала свій кулінарний фестиваль лише 2013 р., коли цей рух вже пішов на спад (до того ще тут традиційно проводилося щороку свято чеської культури, на пам'ять про перебування у селі 1930-х р. І.Ольбрахта).

Перший фест був дуже скромним – кілька команд з самого села. 2014 р. він припав на розпал боїв у Донбасі (напередодні було збито наш військово-транспортний літак), тому його трансформували у благодійну акцію з метою збору коштів для підтримки наших військових. Відтак цей компонент став традиційною складовою даного фестивалю, визначив і його культурну програму, що складається переважно з патріотичних пісень. Цьогоріч для приготування страв вже запросили поварів з усього району.

Це зараз український раціон неможливо уявити без картоплі, але наші предки до кінця середньовіччя ще не знали цієї американської рослини. Іспанські конкістадори відправили її через океан у XVI ст., з Піренеїв вона почала свою тріумфальну ходу по цілій Європі – правда, не надто швидку. На Закарпаття вона утверджується тільки на зламі XVII-XVIII ст., трохи пізніше за кукурудзу (за переказами, принесена втікачами з османського полону як «турецьке зерно”) і тим більше за виноград, який документально фіксується у нас з ХІІ ст. Та на відміну від цих давніше освоєних тут культур картопля виявилася значно витривалішою, тому змогла просунутися навіть високо у гори, де швидко стала другим хлібом. Тим більше, що із хлібом першим там було аж надто сутужно. Коли комісар від угорського міністерства землеробства Едмунд Еган в останні роки ХІХ ст. розробляв рекомендації по виведенню Верховини із злиднів, однією з них було саме розведення картоплі.  Вона стала однією з провідних культур Закарпаття. Коли 1958 р. нашу область нагороджено першим (і поки єдиним орденом), це було зроблено перш за все за рекордні урожаї кукурудзи, але далі в указі ішлося про виноград і картоплю.

Бульба утвердилася в краї не зразу, її пробували вирощувати власники різних доміній, нав’язували своїм кріпакам, нова культура то приживалася, то після частих неврожайних років знов зникала, і все доводилося починати заново. Тому в різних місцевостях плоди отримали зовсім різні назви. Жодна інша культура не має у нас стільки найменувань, як ця – їх у неї як прізвиськ  у рецидивіста. На Міжгірщині її здавна звуть ріпою. Очевидно, тодішнім верховинцям заморський плід нагадував більш звичну для них ріпу. Це зараз вона практично зникла з людського раціону, перетворившись на кормову культуру. Колись же, судячи з популярної казки, ріпка була одним з головних продуктів харчування (принаймні, худоба ріпку не тягла, значить дід і бабка вирощували для себе). Її і витіснила картопля, перебравши тут не тільки її  значення, а й назву. Ентузіасти, які першими наважувалися розводити небачену раніше культуру, отримали прозвання ріпаїв, яке згодом стало одним з поширених на Закарпатті прізвищ. Його мав, зокрема, Андрій Ріпай, видавець і редактор першого руського видання в нашому краї – газети «Учитель” 1867 р. Його предки експериментували з городиною, він сам – із пресою.

Тож ж ідея вшанувати саме ці плоди і традиційні страви із них лежала на поверхні. Кількадесят кулінарних фестивалів Закарпаття присвячено більшості наших фруктів, ягід, овочів, є медові, хлібобулочних виробів, не кажучи про численні винні і тваринницькі. Картопляний поки один. Ріплянка – картопляне пюре. На відміну, скажемо, від баноша, котрий був стравою на великі свята, це була їжа хай не щоденна, але щотижнева. Картоплю варили у казані на слабкому вогні у невеликій кількості води. Ще у процесі варки масу добре вимішували, аби вона відставала від стінки казана. Коли консистенція ставала належною, страву просто перевертали з чавунка на дерев’яну таріль чи підніс, надавали жовтому кружальцю акуратної форми. Аби вона з часом не приїдалася, до неї придумували десятки різних “нáчинок” – соусів: грибні, яєчні, сметанні тощо. Не кажучи вже про салати.    

За всю багатющу фестивальну історію Закарпаття це єдиний поки сільський фест, на якому побували одночасно губернатор і всі 13 голів районних адміністрацій. Можливо, це взагалі перший їх спільний вихід на люди. Коли організатор музею С.Аржевітін водив їх від хати до хати, у багатьох в очах виблискувала думка, чому в його районі немає чогось подібного, адже безгоспних хат  нині не бракує. Зібрати поруч пару-трійку найцікавіших – от і нова атракція для туристів. А там воно вже саме приростатиме новинками.

Фестиваль мав характер сімейного. Для дітей працювали численні атракціони – батут, тарзанка, гірки. Для дорослих була багатогодинна концертна програма  автентичного фольклору та сучасної естради силами колективів і окремих виконавців з усього району. Пустили мікрофон і по колу, влаштувавши конкурс серед слухачів, який виграли туристки з Запоріжжя. 

Наступного року фестиваль відзначатиме перший маленький ювілей, то ж сюрпризів очікується ще більше.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати