Фермер

А.Крим, будучи колись одним з  керівників Національної спілки письменників України (за В.Яворівскього), лишив по собі лиху славу, але драматург він високопрофесійний. Це їдка соціально-політична сатира, суголосна з «Ревізором”  М.Гоголя. Директор і художній керівник театру Микола Гнатенко повідомив, що років десять тому ця п’єса ішла на багатьох сценах, потім до неї охололи, а вони поставили її цього березня, оскільки відчули що твір знов стає максимально актуальним.

Основа – доля фермера Івана у трьох частинах: взяття кредиту – неповернення кредиту через посуху – конфіскація усього майна. «Это многих славный путь”, в тому числі закарпатських фермерів, від яких як від прошарку лишилися на сьогодні самі ріжки та ніжки. Жанр – трагікомедія чи, як визначає афіша, «страшно смішна комедія”.

Драматургія дуже сильна, але й театр створив на цій базі конгеніальну виставу. Попри те, що все відбувається в одній декорації (сценографія та костюми Юлія Гнатенко), за дві години не встигаєш знудитися, оскільки вона настільки насичена різноманітними і часто несподіваними деталями, що постійно відкриваєш там щось нове. До того ж кожна рушниця там врешті-решт вистрілює,  починаючи від тачки на авансцені і до гігантського лелечого гнізда під колосниками. Особливо вражають костюми –  це справді село і люди.

Артисти (майже два десятки) – злагоджений ансамбль, як єдиний мурашник чи бджолиний рій. Масові сцени чергуються з дуетами і соло. У масовках кожний робить щось своє (постійно у русі), граючи тим самим на спільний результат. Мізансцени вивірені, схоже, з секундоміром і сантиметром, побудовані за законами кінематографічного кадру, коли все врівноважено за композицією, кольором і дією.

Найтяжчою є амбівалентна роль Івана (І.Гарасимчук) – він постійно балансує між гумором і пафосом. Роль геть не дидактична, а така собі – вирвана з життя. Вирвана з м’ясом, кров’ю, переламаними кістками.

Найяскравіша роль – сільського голови Гриші. Це пародія на всіх його колег, хоча і вони – тільки пародія на службовця місцевого самоврядування. На сцені бачимо настільки талановиту людину, що там усього вистачило би на десятьох. Але прикладати те все  просто ніде – типова пропаща сила. В образі Гриші поєднано усе найкраще і одночасно усе найгірше, що є у наших сільських дядьках.    

Найбільш людяна роль – Анжели. Саме вона вирішує у кінцевому підсумку всі найскладніші проблеми, та врешті-решт навіть ця красуня без жодних гальм  і комплексів терпить поразку. Бо сучасна Україна – це не двір Людовика XIV. Там звабливі жінки могли вирішити практично будь-що, у нас безсилі навіть вони.  Шлях їм єдиний – в еміграцію, що і засвідчує наша статистика.  

Незабутній і районний начальник (Адам Цибульський), який міг би працювати замість сільської електростанції. Натомість працює виключно на себе, пише автобіографію, як сказав один його колега, «немного по-дебильному”. 

Дуже колоритний банкір (Олександр Морозов) – він вийшов із села, але село не вийшло із нього. Тому більше схожий на ярмаркового картяра, аніж на фінансиста. Втім – що поробиш: у нас навіть більшість олігархів саме такі.   

Ветеринар ферми (Сергій Дудка) виведений як взірець сільської інтелігенції, це приклад того, як глибоко персонаж змінюється від прологу до фіналу, що підкреслюється навіть його зовнішністю. Страждання облагороджують, хоча краще ушляхетнюватися іншими засобами. 

У фіналі драматург лишається чесним з глядачем і не виводить ні порядного губернатора, ні народної революції (які за великим рахунком завершуються нічим). Фінал відкритий – своєрідна таємна вечеря на сплюндрованому обійсті і подальший монолог. Навряд чи герой подасться у монастир – попри усі мотиви з Євангелія від Іоана і книги Іова наприкінці. А от куди піде – не ясно. Не знає цього поки ніхто в Україні.  То ж виставі гарантовано довге життя.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати