Соловей-фенікс

Сучасну публікацію профінансувала Наталія Гаттас у пам’ять про своїх предків. Екземпляри для репринтного копіювання взято з Центральної бібліотеки Нью-Йорка. Ідею же перевидати саме М.Врабеля подав американським землякам Іван Петровцій. Публікація дуже на часі, оскільки даних про М.Врабеля немає навіть у “Вікіпедії” (жодною мовою). А як казав Б.Гейтс, якщо тебе немає в Інтернеті, значить тебе взагалі не існує. Ні, таки існує – відповідає дане видання.

Адже Михайло Врабель (1866 – 1923) був людиною дуже нестандартної біографії, яка цілком може стати сюжетом пригодницького фільму. Зрештою, тільки такому авантюристу і могло спасти на гадку зібрати і видати дві збірки наших народних пісень. Та оскільки Врабель не лишив по собі нащадків, які би постійно нагадували про славного предка, його ім’я на Закарпатті  незаслужено, але твердо забуто. Така сама доля сотень інших його колег по нещастю.

Повна назва першої з відтворених збірок – “Русскій соловей. Народная лира, или собраніе народных песней на разных угро-русских наречіах”, видано її 1890 р. в ужгородській друкарні “Келет”. На 173 сторінках подано 188 пісень – авторських і народних. На фронтисписі уміщено гравірований портрет О.Духновича.

Перша пісня тут теж авторства Духновича – знамените “Вручаніє”. Далі слідує пісня Терезії Підгаєцької. Відьак іде ціла серія народних пісень з позначками “земплиньска і шаришська”, “хорватська”, “галицько-руська”, “бачванська”. При окремих подається ім’я записувача, як-от: “Собр. Петра Кузмяка в Б.-Керестуре”, “Собр. Юлія Левканич”.  Авторські пісні подаються із прізвищем поета наприкінці тексту: А.Іанкура, Анна Кригер-Добрянска. Про А.Горняка сам Врабель повідомляє, що це простий На с.24-25 уміщено пісню “Думы мои думы, думы молоденьки”, яка багато в чому перегукується з шевченківськими поезіями.

Друга збірка зветься “Угро-русски народны співанки. Издал Михаил Врабель. Том 1. Співанки Мараморошски” (322 c.) Видано її спершу було у будапештській друкарні товариства “Франклін”. Ця збірка містить переважно коломийки (два рядки по 14 складів у кожному). Іноді такі коломийки утворюють цикли – продовжують одна іншу по змісту і подаються як єдина пісня. Усього подано 878 пісень. Та оскільки у першовиданні було збито нумерацію (після №553 слідує 545 і далі цей збій вже не виправляється) номер останнього тексту лише 869-ий.

Перші 332 пісні записані у Бороняві під Хустом від п’яти виконавиць, очевидно самим М.Врабелем. №333-364 записав Юлій Бращайко у Нанкові від Івана Мандича, а 367-396 – Михайло Бращайко у селах Липецька Поляна,  Ганичі, Дусино, Рекіта, Терешел (Тересва). Брати Бращайки – відомі закарпатські діячі, що відіграли помітну роль у подіях 1918-1939 р., це ж одна з перших їхніх публікацій. №365 записав в Ізі Павло Вакаров, 366-396 – Василь Лизак з Кучави,  397-472 – Степан Горничар з Вільхівців, 473-498 –М.Радомський в Ізку, 499-514 і 812-831 – Юрій Ткач з Великого Бичкова, 515 і 832-836 В.Божук з Малого Бичкова, 516 – Васкович з Малого Бичкова, 517-520 – Михайло Мелинчук з Малого Бичкова, 521-524 записав той таки Мелинчук у Ясині від Катарини Кабалюк, 541-545 – Павло Костик у Горінчові, 546-550 якийсь М.В. (очевидно, сам М.Врабель), 551-555 і 853-855 – Іван Кіс з Ізка, 556- Костянтин Кемінь з Ізи, 557-718 вчитель Йосиф Сивч з Хуста, 719-740 Дмитро Ігнатюк у Косівській Поляні, 741- Михайло Мелничук (можливо, той самий, що раніше подавався як Мелинчук, а може й інший) у Крачунові, 743-749 – подав Гіядор Стрипський (колега і сподвижник М.Врабеля), 750-757 – Василь Гриць з Драгова, 758 – В.Капчук з Ясині, 759 – Олекса Марчук з с.Вишня Руна Сиготського повіту, 763-771 записав Ф.Курта з Кошельова, 772 – О.Сенович з Липчі, 773-774 – Мозеш Вайс з Волового, 775-777 – Юрій Даців з Колочави, 778-779 – В.Матяцков в Красному Бистрому, 780-786 – Костянтин Кустрьо у Тернові, 787-811 – Василь Половка у Грушеві, 837-852 – Андрій Чічур з Монастирця. Насамкінець подається ще кілька неавторизованих записів. Як бачимо, серед записувачів багато відомих краян, хоча це їхнє діяння лишалося практично невідомим.

Отож, у нинішньому виданні маємо 1066 пісень.  Більшість із них унікальні і є оригінальними джерелами з нашої соціальної і особливо культурної історії. То ж можна тільки радіти поверненню таких текстів у широкий обіг, тим більше, що видавці обіцяють услід за ним повернення й інших забутих книжок – насамперед І.Сільвая.

Теги: Врабель, Духнович

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати