Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7

Продовження. Початок - Політичні трансформації Закарпаття, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5 ,Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6

Оскільки разом з В.Балогою у відставку пішли й всі його заступники, крім одного, то Г.Москаль змушений був повністю формувати нову команду. Першим заступником «губернатора» знову був призначений І.Різак. Тобто, він  відповідав за політико-правові питання й курував учителів, медиків, правоохоронців, молодь – так званий адмінресурс. Однак Г.Москаль зменшив значення посади першого заступника, реформуючи структуру ОДА. Другим заступником став колишній голова Ужгородської райдержадміністрації Микола Андрусь. Ще одним заступником – член правління обласної організації НДП, генеральний директор ВАТ «Закарпатінтерпорт» Федір Харута. Серед заступників залишився куратор промисловості, транспорту, зв’язку, паливно-енергетичного комплексу і після паводкових відновлювальних робіт Василь Лінтур. Інший заступник Володимир Драб’юк раніше очолював Контрольно-ревізійне управління.

Апаратом ОДА завідував Петро Трачук, який під час керівництва Г.Москалем закарпатською міліцією займався інформаційно-аналітичним відділом цієї служби.

Чотири заступники, таким чином, переймалися економікою, і лише один – гуманітарними питаннями. Цим самим Г.Москаль ніби підкреслив пріоритети, яких він дотримувався. Хоча насправді, як побачимо пізніше, це  вилилося у жорстку конкуренцію між І.Різаком та самим Г.Москалем у політичних питаннях. «Губернатор» зазначив, що кадрові призначення не викликані його особистими симпатіями чи антипатіями. Претенденти були запропоновані політичними партіями й представниками неурядових організацій, а остаточне рішення приймалося з урахуванням рейтингу кожної кандидатури.

Своїм розпорядженням голова ОДА скасував систему перепусток до будинку адміністрації, введену ще С.Устичем. Спершу були спроби розпочати кримінальне переслідування структур,р пов’язаних із В.Балогою, однак успіху це не мало і Г.Москаль заявив, що в адміністрації не будуть працювати ні КРУ, ні МВД.

Помітних зрушень за місяці його «губернаторства» в економіці не спостерігалося, але й очевидних провалів не зафіксовано. Хоча область часто відвідували потенційні інвестори, вкладати гроші в її економіку вони не поспішали. А це було головним завданням, яке ставив перед собою Г.Москаль. Запам’ятались його доволі популістські заходи з урегулюванням цін на хліб та паливно-мастильні матеріали. Жодних результатів це не давало, хоча гучно оголошувалося про залучення сюди російських нафтових інвесторів.

Зате на ниві культури Геннадій Геннадійович залишив позад себе всіх своїх попередників разом узятих. При ньому засновано близько десятка фестивалів, «губернатор» активно рятував замки й дерев’яні церкви – пам’ятки історії та архітектури, відкривав пам’ятники відомим діячам Закарпаття та його захисникам.

Варто сказати, що піар залишився найсильнішим боком Г.Москаля і він за цілою низкою соціологічних та експертних досліджень залишався найпопулярнішим «губернатором» Закарпаття. Умів він дослухатися й громадської думки, про що свідчать його поведінка під час запеклого протистояння у обласній раді й тактика під час виборчих перегонів.

Як ставленик Л.Кучми у краї, що входив до сфери інтересів В.Медведчука – Г.Суркіса, Г.Москаль спочатку намагався дотримуватися їх лінії. Показовою щодо цього була осіння, 2001 року, сесія обласної ради, на якій було зроблено спробу змістити з посади Івана Іванча, щоб повністю прибрати до рук увесь адмінресурс перед виборами, адже голова обласної ради залишався єдиною непідконтрольною фігурою і зберігав добрі стосунки з В.Балогою.

Тож в обласній раді сформувалася ситуативна більшість із двох великих частин: соціал-демократів (об’єднаних) і групою, яку неформально очолив С.Ратушняк, котрий остаточно повернувся до політики після завершення судового процесу. Кожен із них мав свою мету. СДПУ(о) – підім’яти під себе увесь адміністративно-владний арсенал; С.Ратушняк – продемонструвати свою корисність владі й особисто Г.Москалю, щоб не бути позбавленим можливості взяти участь у виборах до Верховної Ради як чотири роки тому.

Як наслідок, були зірвані дві сесії, але необхідних двох третин, тобто 51 депутат з 75, для усунення голови не збиралося. На третє засідання прийшов Г.Москаль. Вислухавши позицію депутатів й критику на свою адресу як такого, що намагається втілити волю СДПУ(о), він доволі емоційно грюкнув дверима, покидаючи зал. Однак, очевидно, зрозумівши, що позиції СДПУ(о) в області не є такими вже й непохитними, остаточно відмежувався від них і повністю переключився на підтримку блоку ЗаЄДУ. Підтримав він і С.Ратушняка в Ужгородському виборчому окрузі на противагу Н.Шуфричу, чим остаточно розсварився з есдеками. І вони йому цього не вибачили. Крім того, велику роль у протистоянні в обласній раді зіграла й громадськість, яка майже одностайно в особі різних партій та організацій виступила на підтримку І.Іванча. Г.Москаль їх голос почув.

Та непросто у Геннадія Геннадійовича складалися стосунки і з «Нашою Україною». Саме в липні 2001 р. на горі Говерла В.Ющенко оголосив про створення виборчого опозиційного блоку під такою назвою. І Г.Москаль як «губернатор» мав на це реагувати. Одним із його кроків стало звільнення Олега Гаваші з посади голови Виноградівської РДА як такого, що дозволив собі піти у цей похід і відкрито залишався вірним політичним позиціям команди В.Балоги. Вчинялися й інші політико-адміністративні дії, які перешкоджали веденню рівноправної виборчої кампанії. Хоча до відкритої розправи з політичними суперниками Г.Москаль ніколи не опускався, на відміну від свого наступника.

Таким чином, до виборів у березні 2002 року закарпатський політикум підійшов трьома великими колонами. Адмінресурс не був монолітним і розпорошився між двома головними силами – блоком ЗаЄДУ, який очолював голова АП В.Литвин, та СДПУ(о) на чолі з В.Медведчуком, котрий, правда, в грудні 2001 р. був відправлений у відставку з посади першого віце-спікера. Третю силу представляв опозиційний блок «Наша Україна» на чолі з В.Ющенком. В області їх відповідно очолювали Г.Москаль, І.Різак та В.Балога.

Перед виборами у Г.Москаля виник конфлікт із СДПУ(о). Ця партія поширила через інформагентства різку заяву проти «губернатора», який нібито очолює злочинну організацію, котра порушує виборче законодавство. Такі дії СДПУ(о) були викликані падінням рейтингу партії і пошуками крайнього. Крім цього виникло протистояння між головою облради І.Іванчо та Г.Москалем. Перший звинуватив голову ОДА у використанні адмінресурсу на користь ЗаЄДУ. Останній відповів, що має право висловлювати публічно свої преференції.

Парламентські вибори проходили за тією ж змішаною системою, що і чотири роки тому. Правда, в області тепер уже було створено шість мажоритарних округів, тобто додався ще один. На відміну від минулих виборів, 2002 рік повністю не виправдав сподівання заїжджих кандидатів, які думали тут порівняно дешево купити виборця. Жодного пристойного результату високі київські чини І.Пижик, В.Макієнко, В.Красуля та інші в області не досягли, хоча грошей витратили чимало.

Винятково ґрунтовно готувалася до виборів СДПУ(о). В.Медведчук розглядав їх як завоювання головного плацдарму для майбутнього сходження на президентську вершину. Тим більше на Закарпатті «об’єднані» прагнули перевершити свій тріумф чотирирічної давності. Перший заступник голови ОДА І.Різак заявив, що партія планує перемогти і за пропорційної системою, і в усіх шести мажоритарних округах області. Але реальність виявилася зовсім іншою. За партійними списками вона набрала лише 14,2% проти 31,2% у 1998р. Тобто втратила 17%. Загальна картина переможців по Україні та в області виглядала так:

Практично повного провалу зазнали персональні кандидатури СДПУ(о). У всіх містах обласного підпорядкування – Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Берегові – мерами обрали людей від опозиції. Із 6 мажоритарних округів лише в двох – в Іршавському та Берегівському – висуванці СДПУ(о) здобули більш-менш пристойний результат. Хоча 5 з них були головами РДА, а один – чинний депутат Верховної Ради. Як наслідок, СДПУ(о) дістався лише один мандат у Берегівському окрузі, де депутатом став І.Гайдош, та й то сумнівної легітимності після затяжної судової тяганини, спричиненої відвертими виборчими маніпуляціями.

В Ужгороді та Мукачеві впевнені перемоги здобули С.Ратушняк та В.Балога, які одночасно виграли й вибори міського голови. В Іршавському окрузі у доволі напруженій боротьбі, перемогу святкував підприємець О.Кеменяш, котрий випередив двох ставлеників влади – міністра МНС, колишнього в.о. прем’єра В.Дурдинця та голову місцевої РДА й районної ради С.Бобика. У Хусті перемогу здобув також підприємець М.Сятиня, який випередив ставленика ОДА В.Лінтура та голову РДА В.Кащука. Від Рахівщини знову після чотирирічної перерви депутатом став О.Климпуш. Таким чином, в умовах розпорошеності адмінресурсу вибори ставали набагато демократичнішими і це відбивалося на результатах.

Значно більш успішними для влади стали вибори до обласної ради. Адже, об’єднавшись уже в стінах місцевого парламенту, депутати від ЗаЄДУ та СДПУ(о) доволі легко провели на голову обласної ради свого ставленика М.Андруся, який отримав підтримку 51 депутата, тоді як його основний конкурент О.Гаваші – 28 із 81, присутніх у залі. Таким чином, попри те, що «Наша Україна» на Закарпатті здобула впевнену перемогу, її депутатська група не змогла створити більшості і влада залишилась незмінною. Така ж ситуація склалась у всій країні, коли виборча перемога нівелювалась апаратними ігрищами, що й привело згодом до «Помаранчевої революції». 

Далі буде

Теги: Москаль, Балога, Ратушняк, Андрусь, Медведчук

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати