До тричі, або Чому Україна вже виграла цю війну

Острів Зміїний, безумовно, став символом початку масованого наступу російської армії на Україну, коли на пропозицію здатися лунає відповідний матюк. Бо в ньому зосереджена вся сутність протистояння. Агресор чомусь собі вигадав, що він може примушувати сусідній народ до покори. А цей народ вже настільки просякнутий почуттям гідності, що навіть ладен за неї віддати життя.

Це не перша спроба масштабної російської агресії. Тузла, касетний скандал, наповнення російськими технологами та грошима українського політикуму, щоб привести до влади ручних маріонеток. І все це вибухнуло Помаранчевою революцією, коли народ рішуче, але цілком мирно відстояв своє право вибору. Для росіян це стало неприємною несподіванкою, хоча все списали на «слабкого» Л.Кучму. Мовляв, треба знайти відповідного персонажа і тоді «слов’янський союз» трьох диктаторів покаже світу «путькіну мать».           Однак база опори була суттєво обмежена, тому змушено  зупинились на криміналізованому Донбасі з його двічі судимим ватажком В.Януковичем. Стараннями політтехнологічних гримерів «болванчика» навіть вдалося протягнути через вибори, але звіриний оскал став помітним дуже швидко. Рекомендації кремлівських ляльководів загнати в стійло непокірних українців закінчилися другою Революцією гідності і правитель, що не відбувся, втік. Правда, тепер все пройшло не так мирно. Залякування, побиття, розстріли наштовхнулися на незламний дух і урки розбіглись. Однак їх московський уркаган так нічого і не зрозумів.

Він вирішив, що справа лише в особистому керівництві і тому взявся за справу сам. Спочатку як типовий мародер скористався безладом, щоб підібрати те, що погано лежить. А згодом повірив у свою безкарність і почав нав’язувати свої «поняття» вже цілому світу. Однак й Україна за цей час не лише оговталася, а й значно підросла.

Ще в період Помаранчевої революції Україну назвали останнім європейським романтиком, спостерігаючи за просвітленими обличчями Майдану. Вже тоді багато хто зауважував, що Київ більше відстоює цивілізаційні цінності, ніж самі європейці. Але повсякденна рутина, егоїстична зарозумілість старої Європи та підліткова гарячковість нової дозволили про неї забути. Тим більше, що новий кандидат в ЄС був далеко не безпроблемний через свою обтяжливу генетику та сусідів.

Утім, в Україні підросло нове покоління. Молодий, талановитий чоловік, який своє хобі перетворив в успішний, креативний бізнес наважився цей романтизм перенести у реальну політику. І отримав несподівану та переконливу підтримку суспільства. Звичайно, це не могло не перелякати старих диктаторів, які відчули, що Україна не лише вислизає з їхніх рук, але й своїм прикладом вибиває грунт з-під старої влади. Тим паче, що цією ж доріжкою пішла Білорусь. І лише безпрецедентна жорстокість Лукашенка та недосвідченість і незагартованість нової генерації затримали її на цьому шляху. Тому московський тиран, якого безконтрольна влада вже перетворила в остаточного маразматика, не міг зволікати. Розмови про історію, НАТО та новий переділ світу є лише симптоматичними проявами прогресуючого божевілля і не мають нічого спільного з реальністю.  

Відповідно В.Путін й не міг адекватно врахувати такий фактор, як моральний дух. Бо він лише розраховує на відомі йому паніку та страх, а також на психологію «совка», що домінує в Криму та Донбасі. Звідси й переконання про загороджувальні загони націоналістів, які є не лише засобом пропаганди, але й самонавіювання. Наразі лише військової переваги для перемоги недостатньо. Навіть захопивши міста та усунувши політичне керівництво, владу не здобути. Бо здатність до самоорганізації українців та їх відданість свободі створять своє.

Тому зовсім не випадково В.Зеленський з’явився в потрібний час, в потрібному місці і є сьогодні першим серед рівних в українському спротиві. А якщо додати, що навколо цієї ідеї легко і майже одностайно консолідувався увесь український політикум, то шансів у Путіна немає. Хоча темні часи можливі. Бо цей монстр не здатний нічого створити, але зруйнувати та вбити може багато. І перш за все – саму Росію.

Головне, що висвітлить війна, то це стан суспільства до самих глибин, бо революції здійснюються все-таки більш поверхово. І перші діагностичні висновки є вельми позитивні. Помірна паніка та ажіотаж при такому рівні віроломства практично вщухли. Суспільство вже психологічно готове до тривалого та навіть партизанського спротиву, при збереженій армії та державної інфраструктури. Тому окупантам розраховувати нема на кого, тим більше, при повній відсутності мотивації. Навпаки, В.Путіну буде дуже небезпечно залишати своїх військових в Україні, бо ефект декабристів чи солдатів  Першої світової, які повернули зброю проти своїх правителів, ніхто не відміняв.

Натомість авторитет України в демократичному світі неймовірно зріс. Емоційна вимогливість В.Зеленського до лідерів країн, коли Україна залишилась наодинці з гігантським монстром, не сприймається як слабкість, а як остаточне визнання суб’єктності нашої країни. А його особистий приклад, мужність та сміливість переконують, що він б’ється не за себе, а за 40 млн. громадян у центрі  Європи. Та й за всіх інших на Захід. Тому ми приречені на остаточну перемогу тепер, вже в третьому протистоянні з путінською ордою. І при всій моїй нелюбові до пафосу, сьогодні вважаю абсолютно необхідним визнання: «СЛАВА УКРАЇНІ!»

Теги: війна, Росія, Путін

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати