Ужгород політичний. Ч. 2

Продовження. Початок - Ужгород політичний. Ч.1

Банкрутство радянської економіки, зав’язаної на воєнно-промисловий комплекс, породило затяжну кризу влади, яку прийнято називати «лихі 90-ті». Фактично і у парламенті, і на місцях домінуюче становище продовжувала займати комуністична номенклатура, хоча її методи командно-адміністративного управління втратили головну матеріальну базу. А нові ринкові механізми тільки почали стихійно зароджуватися, бо ніякого цілеспрямованого плану по їх утвердженню не було та й не могло бути при повній відсутності знань у цій галузі. Тому країну охопила гіперінфляція, суцільна бартеризація економіки, криза платежів, які змушували людей шукати самостійних шляхів виживання. Все це супроводжувалося ще й практично повним паралічем державної влади, оскільки в країні до 1996 р. не було навіть основного закону - Конституції.

Ужгород, який розташований безпосередньо на кордоні, просто приречений був в таких умовах стати центром прикордонної торгівлі. Ще з кінця 80-х Югославія, Угорщина, Словаччина, Польща стали тими осередками, де наші люди масово засвоювали перші уроки ринкових відносин, хоча вони й були далекі від цивілізованих. Освітяни, медики, державні чиновники організовували цілі автобуси, де під виглядом туристів возили різноманітний крам на сусідні базари, а звідти привозили на наші. Перші ринки в Ужгороді облаштовувались в зонах відпочинку та спортивних спорудах – Комсомольський (нині Боздоський) парк, стадіон «Авангард» та будь-де, де можна привернути увагу людей.

Звичайно, що така діяльність потребувала й специфічних якостей, бо треба було не лише вдало купити та продати товар, а й пробитися крізь чергу, вибити найкраще місце і, головне, захиститися в умовах правового вакууму. А такі якості як законослухняність та моральна перебірливість швидше ставали перепонами, ніж чеснотами, для досягнення соціального успіху. Тому політичний злет Сергія Ратушняка в середині 90-х виглядає цілком закономірним явищем часу.

Сергій Миколайович завжди позиціонував себе корінним ужгородцем, але з претензіями на політика європейського масштабу. Вже з юнацьких років виявляв неабияке честолюбство, лідерські якості та заповзятість і був відомим у своєму колі. Активно займався силовим спортом. В радянський час це називали «культуризм», нині – бодібілдингом. Нестримний темперамент вже тоді породжував проблеми і привів до конфлікту із законом. У 19-річному віці він був вперше засуджений і у 1980-1981 роках відбував покарання на «хімії» в Білій Церкві. За одними даними, до цього спричинилися хуліганські дії на ґрунті ревнощів щодо дружини, за іншими – спекуляція. Сам Сергій про це згадувати не любить.    

Після закінчення КПІ у 1986 році повернувся до Ужгорода, де спочатку працював інженером. Але в цей час в країні набирає обертів перебудова та її складова – кооперативний рух, тому з 1988 року С.Ратушняк повністю переходить у приватний бізнес. В умовах  тотального дефіциту  на рубежі 80-90-х років прикордонна область відкривала чудові можливості, лише необхідно було мати сміливість, жорстку хватку та цементуючу волю вожака, щоб убезпечитися від конкурентів при пануючому правовому хаосі та безпорадності влади. Усіма цими якостями «Рата» володів сповна. Тому налагодження торгівлі горілкою, пивом, безалкогольними напоями, кавою приносить шалені прибутки. Звичайно, все це робилося нелегально або напівлегально, оскільки радянська система господарювання пригноблювала будь-яку приватну ініціативу, але час вимагав «нових героїв» і вони почали з’являтися.

Таким чином, на початок 90-х Сергій Ратушняк став серед ужгородців вельми популярною особою. Значна частина з них виживала за рахунок прикордонної торгівлі, коли тут літрова пляшка горілки купувалася за долар, а в найближчому зарубіжжі продавалася за 2-2,5. При місячній зарплаті вчителя чи лікаря у 10 доларів та масовому безробітті такий прибуток був дуже непоганий. Отже, Ратушняк, який завозив сюди дешеву горілку, перетворився в масового працедавця та й, в цілому, – у приклад для наслідування. Мовляв, вміє сам заробляти гроші – навчить і нас. А моральні критерії, законність були повністю знецінені внаслідок банкрутства брехливої комуністичної ідеології.

Необхідно відзначити, що до бізнесу Сергій Миколайович підходив доволі масштабно. Він не просто виступав торговим посередником, а й налагоджував власне виробництво. Особливих ноу-хау тут не було, але досвід західних сусідів застосовувався вдало. Були відкриті виробництва горілки, кави, РІО-коли. Він змушував і своїх партнерів вкладати гроші в розвиток міської інфраструктури. Без великих капіталовкладень в Ужгороді за досвідом словацьких Михайлівців запрацювало перше в Україні радіо-таксі. Цінною була сама ідея об’єднати приватних перевізників на взаємовигідних умовах. Було започатковано власний «Сервіс-банк». Створено газету «Ріо-інформ», яка швидко стала найпопулярнішою в обласному центрі. І навіть за сприяння Ратушняка почав роботу муніципальний «Ужгородський державний інститут інформатики, економіки і права». Інша справа, наскільки це все було якісним і могло витримувати конкуренцію без монопольної опіки міського голови. Як показав час, політиком і стратегом С.Ратушняк виявився куди менш вдалим, ніж «новим українським бізнесменом».

Уже після перших успіхів амбіції ужгородського мера розростаються до нечуваних розмірів. В інтерв’ю «Новинам Закарпаття» від 29.07.1996 на запитання кореспондента «Сергію Миколайовичу, як ви себе уявляєте років через…десять?»  він відповідає: «Лет через десять? Это жутко подумать, что я себе представляю. Это будет либо крупная политическая, либо финансовая фигура. И не только в Украине, но и в СНГ, Европе тоже. Я потяну на это. Я для себя еще не сделал выбор. Посмотрим».

Відтак він починає боротьбу за перше крісло в області і вступає в жорстку конкуренцію з недавнім союзником С.Устичем. Для боротьби з ним були укладені неформальні домовленості між Ужгородським міським головою та В.Бедем про спільну опозицію обласній владі. Свідченням цього є зникнення критики мера зі сторінок бедівської «Срібної Землі», у відповідь на що Ратушняк припинив тотальну критику націонал-демократів, які досі були його запеклими опонентами. Також В.Бедь дістав у користування велику історичну будівлю в центрі Ужгорода (ресторан «Корона»), де розмістився його офіс, а згодом – філія МАУП. Натомість, обидва розпочали масовану медіа-атаку на С.Устича.

Наприкінці 1995 року народним депутатом при всебічній підтримці С.Ратушняка стає його заступник та найближчий соратник Сергій Слободянюк, що значно підвищує вагу «РІО-синдикату» в області. Перед цим С.Ратушняк удався до безпрецедентного кроку, пообіцявши мешканцям Ужгорода заплатити з міської казни комунальні послуги, і здійснив це, що є прямим підкупом виборців.

Поруч зі стійким вмінням породжувати скандали, С.Ратушняк навіть у роки свого розквіту вдавався до явно прожектерських проектів. Це і маніловські плани побудови мосту між драмтеатром і міською радою в обласному центрі, і намагання збирати вітчизняний джип на базі «РІО», і будівництво Боздоського мосту. Ще у 1996 році він заявляв: «Я полностью закончил в мае финансирование моста, о котором много лет мечтает город, – это Боздошский мост, который позволит разгрузить город от грузового транспорта, в том числе международного» (Новини Закарпаття. 29.07.1996. Для довідки. Боздоський міст завершили споруджувати восени 2005-го).

Занадто показовим є й недопущення в Ужгород світового виробника –  «Кока-коли» чи «Макдональдса», з приводу чого розгорівся міжнародний  скандал і місто стало абсолютно непривабливим для зовнішнього інвестора. Отже, всі позиви від ринкових нововведень підприємця С.Ратушняка нівелювалися його егоцентризмом. «Что такое синдикат Рио? Это монстр, мощнее которого нет в области. Я его создал, я его идеолог, я генератор всех идей. Я не по-совместительству, а был есть и буду стопроцентным владельцем не концерна, а «Синдиката-Рио», в котором создал 40 структур. (Новини Закарпаття. 29.07.1996)

Таким чином, на свою другу виборчу кампанію С.Ратушняк йшов з явно наполеонівськими планами підкорення собі області та Києва, але з цілком інфантильним розумінням політики та суспільних процесів рубежу тисячоліть. Хоча в цьому він не відрізнявся від таких самих інфантильних виборців, серед яких мав величезну популярність.

Далі буде

Теги: Ратушняк, Рата

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати