Вибори в Словаччині: Притча про вовків

Вибори в Словаччині цілком природно викликають пожвавлений інтерес на Закарпатті. Близька ментальність, тісні родинні, економічні, культурні зв’язки переводять їх в цілком практичну площину, яка безпосередньо впливає на життя десятків тисяч родин по обидва боки кордону. Але я не буду вдаватись у політологічний аналіз результатів, бо це зроблять численні видання і блогери. А хочу звернути увагу на одну, ніби локальну деталь, яка, втім, вимальовується в глобальну закономірність, що може претендувати навіть на соціально-психологічний закон, оскільки повторюється в різний час і в різних куточках світу.

Йдеться про розходження результатів соціологічних досліджень та екзит-полів з кінцевими підсумками виборів. Звичайно, перше пояснення, яке спадає на думку – це фальсифікації з бюлетенями або непрофесійна робота соціологів. Але, маючи значний практичний досвід у цій сфері, наважуюсь стверджувати: при цілком добросовісному підрахунку голосів  і при методично грамотній роботі соціологів таке явище можливе. І воно потребує іншого пояснення.  

Найбільш відомий приклад такого явного розходження був зафіксований  2016-го року в США, коди змагались Д.Трамп та Г.Клінтон. Соціологія впевнено прогнозувала перемогу Клінтон, а сталося навпаки. Прихильники простих пояснень завжди будуть говорити про фальсифікації чи з одного, чи з іншого боку, але для тих, хто розуміє роль громадянського суспільства в США, таке пояснення дуже примітивне. До речі, подібне розходження спостерігалось і на наступних виборах, коли Байден за даними соціології впевненіше випереджав Трампа, ніж показали реальні результати, однак на кінцевий підсумок це не вплинуло, тому отримало менше розголосу. І ще одне цікаве спостереження: найбільшу підтримку Байден отримав серед молоді 18-29 р. – 64%, а Трамп виграв лише у віковій категорії старше 64 роки.

В Україні подібне розходження, не пов’язане з прямими фальсифікаціями, було помічено на парламентських виборах 2006 року і потім – дострокових 2007. У 2006 р. всі провідні українські соціологічні фірми – КМІС, Центр Разумкова, «Демократичні ініціативи» – прогнозували Партії Регіонів та Блоку Тимошенко менші відсотки, ніж вони отримали на виборах. Скажімо, за їх прогнозами Партія Регіонів мала набрати 130-140 мандатів, Блок Тимошенко – 100-110, а «Наша Україна» – біля 100. В реальності «Регіони» отримали 186 місць, Тимошенко – 129, а «Наша Україна» – 81. Повторилась подібна тенденція і наступного року, але тепер вже стосовно лише блоку Тимошенко. За соціологією вона мала набрати біля 20%, а набрала більше 30%.

Явно помітив таку тенденцію і я на Закарпатті. За результатами власних опитувань 2006-2007рр., які проводились цілком незалежно від названих інституцій, політична сила Тимошенко отримувала помітно нижчий відсоток, ніж потім виявлялося на виборах. Звичайно, найпростіше було звинуватити мене у нелюбові до Юлії Володимирівни, але я знав, що причини слід шукати в іншому.

Ще виразніше такі «парадокси» я спостерігав на локальних виборах в Ужгороді та окрузі. У 2012 році на перегонах за депутатський мандат сформувались три лідери – С.Ратушняк, В.Ковач та П.Чучка. В процесі змагань, які я моніторив щомісячно, Чучка та Ковач випередили Ратушняка та йшли практично ніс в ніс. Такий результат показав й екзит-пол. Але за кінцевим підсумком виграв з помітною перевагою В.Ковач з Партії Регіонів, другим став С.Ратушняк і лише третій Чучка. (Всі результати легко знайти через гугл). Тоді всі писали, що перемогло «бабло». Але мені такого пояснення було замало.

Дуже подібна ситуація повторилась у 2015 р., коли за крісло мера знову змагалася лідируюча трійка С.Ратушняк, Б.Андріїв та М.Качур. В процесі, який я моніторив щотижнево, Качур (правда, з невеликими відсотками) випереждав Андріїва та Ратушняка. Те саме на екзит-полі. Але в результаті виявився третім, а в другий тур потрапили Андріїв та Ратушняк. Тоді знову з’явилися «меми» про «пятсотгривневих» і таке інше.

Аналогічні процеси відбувались й на останніх виборах мера у 2020 р., хоча там розходження з соціологією вже не таке помітне, бо більшість ужгородців виявляли байдужість як при опитуваннях, так і в день голосування.  Але чому соціологія не фіксує ці настрої? Чому вони проявляються лише в день голосування? Та й то на виході з дільниць залишається великий відсоток тих, хто воліє зберегти таємність.

Класична соціологія не дає відповіді на ці питання. Бо вони містяться в більш глибинних шарах людської психіки. Більшість професійних психологічних тестів містять в собі «шкалу відвертості», що не може   бути та й не потрібно застосовувати в електоральній соціології. Але якщо ми хочемо зрозуміти суть явища, то потрібно це враховувати. Саме тому в різноманітних дослідженнях зростає попит на «детектор брехні». І в політичних лабіринтах без нього не обійтися. Хоча поки суто аналітично.

Чому в наведених прикладах соціологія занижувала відсотки саме авторитарних лідерів? Бо в них такий виборець, який поважає силу і обман. Хоча не вважає їх чеснотами і тому схильний це приховувати. Навряд чи більшість виборців Януковича або Тимошенко була такою наївною, що не знала про судимості першого або газові оборудки другої разом з П.Лазаренком. Але сподівалася обманути першими і що їх ця доля мине. На цьому базуються усі фінансові піраміди та різноманітні шахрайства, куди люди вплутуються цілком добровільно. Так само в Ужгороді люди голосували за судимих С.Ратушняка та В.Погорєлова. А виборці Трампа навіть схвалюють свого кумира за те, що він шахрайським способом обманював свою державу, яку хоче очолювати. Бо, насправді, за допомогою цієї ж держави сподіваються отримати привілеї перед іншими співгромадянами, або панувати над сусідами чи слабшими союзниками. Хоча значна частина з них чудово розуміє, що афішувати це невигідно, а краще прикритися показним патріотизмом, релігійністю, традиційними консервативними цінностями та іншою словесною мішурою. Саме такими є виборці Фіцо та Орбана, консервативних кіл Польщі та України. Бо проросійкість в них – не ідеологічна, а ситуативна. Оскільки Путін сьогодні є символом світової реакції, яка прагне зупинити час.

Це здебільшого патерналістськи налаштовані люди старшого покоління, інертні за своєю природою, тому частіше зосереджені в сільській місцевості та маленьких містечках. Якраз такою є основна опора путінізму  в самій Росії та трампізму в Америці, тому що іншого способу існування, ніж за рахунок держави вони не хочуть. Це можуть бути навіть олігархи рівня Пригожина або Маска, але вони все одно потребують наставника-вождя.

Що з цим робити? Тут є дві новини – погана і хороша. Погана полягає в тому, що природа консерватизму має глибокі генетичні та соціально-економічні корені, підпорядковується віковим змінам і оперативними законодавчими актами її не зміниш. У сучасному світі вона має величезний ресурс не лише в Росії, а й в Азії, Африці, Латинській Америці. Тому новому поколінню, яке хоче захистити своє право на розвиток,  необхідно озброюватись. Знаннями, морально, психологічно, технологічно, усіляко. І зрозуміти, що безконтрольна влада, хитрожопість, яка називається корупцією є прямою дорогою до самогубства цивілізації.

Хороша новина полягає в тому, що час зупинити неможливо. Нове покоління за тими самими законами природи вимагатиме свободи, розширення своїх можливостей, встановлення зрозумілих і справедливих правил гри. Братислава та Кошиці в Словаччині, чи Будапешт в Угорщині, де перемагають проєвропейські демократи, є саме тими центрами сили, які потягнуть за собою провінцію і в цьому сутність прогресу. Мова лише про ціну, яку треба за це заплатити. Україна досить швидко після повномасштабної агресії в основному позбулась пострадянського консерватизму. Але занадто дорого. Які уроки з цього засвоять наші західні сусіди – покаже час.

Тому хочеться завершити старою притчею, яку черговий раз використав Річард Гір на форумі, присвяченому Україні:

Колись давно, старий дід повідав своєму онуку життєву істину.

– Розумієш, в кожній людині йде боротьба. Ця боротьба дуже схожа на бій двох вовків. Один вовк – чорний. Він представляє собою різне зло: заздрість, лють, ревнощі, жаль, егоїзм, жадібність, брехню… Інший вовк – білий. Він представляє добро: мир, дружбу, любов, надію, турботу, доброту, вірність, правду та інше добро.

Онук, зворушений до глибини душі словами діда, надовго задумався. А потім спитав:

– Діду! А який вовк в кінці перемагає? Злий, чи добрий?

Старий ледь помітно посміхнувся і відповів:

– Запам’ятай: завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

Теги: Словаччина, вибори, соціологія

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати