Натхнення творити такі забавки з'явилося в Юлі спонтанно весняного надвечір'я два роки тому. Переглянула фотографії в інтернет-мережі, зателефонувала до бабусі, аби порадитися, – і взялася за роботу. У хід пішло домашнє простирадло, різноманітні тканини, стрічки, мережево, нитки... Клаптик до клаптика, завершальний моток – і лялька готова.
Наразі юна майстриня навча¬ється в коледжі мистецтв імені А. Ерделі, а у вільний час пластує. У скаутській організації саме й показує діткам, як мотати ляльки, влаштовує для них майстер-класи. Каже, завжди мала потяг до рідного, старовинного. Перша Юлина лялька за розміром перевершила всіх своїх сестричок і братів – така вона була велика. "Проте саме ця забавка мені найдорожча, – зауважує дівчина, – тому тільки її нікому не дарую, бо вона стала моєю іграшкою і моїм оберегом".
Колись трипільські бабусі й матері робили такі ляльки для дітлахів, аби ті мали чим забавлятися. Іграшка також оберігала дім, була родинним талісманом. Мотаючи ляльку, жінки вкладали в неї свій настрій, думки, побажання. Вішали забавку над колискою маляти, над дверима чи на покутті.
Лялька не має обличчя, замість нього – хрест із ниток чи стрічок. Він уособлює гармонію вертикалі й горизонталі – духов¬ності й земного розвитку людини. "Ні тобі милого носика, ні ротика, ні оченят, – розповідає Юля. – Ук¬ра¬їнці робили такі хрести, аби в ляльку не вселялося нічого злого, а навпаки – вона берегла дитину від лиха". Навіть одяг безликої має сакральний зміст: спідниця символізує землю, сорочка – три часи: минулий, теперішній і майбутній; очіпок, хустка, стрічка чи віночок – зв'язок із небом, а вишиванка і намисто – достаток.
Юля каже, зробити таку ляльку може кожен, адже всі потрібні матеріали й інструменти є вдома. Забавку не шиють і не клеять, а тільки намотують. Шматочки тканини згортають "рулетиками", роблять вузлики тощо. Згодяться і клапті старих спідниць, суконь, хусточки, давно забуті в шафі кофтинки – усе, чого не жаль задля іграшки-оберегу. "Кілька різних шматочків тканини – і готово! За основу береться біле полотно, важливо підібрати тканини за кольором, додати ниток, стрічок і всього, чим бажаєте прикрасити ляльку. Наповнювачем можуть бути тканинні обрізки або вата. Крім того, варто поцікавитися традиціями й особливостями народного одягу свого регіону. Бо ж у кожній області – своя лялька-мотанка".
Не радить дівчина сідати за ляльки з поганим настроєм і думками про тяжку буденність, адже мотанка має випромінювати тепло і сонячний позитив. "Не буду нікого лякати, що це неймовірно важко й потребує надзвичайно багато зусиль. Кожен може зробити ляльку в міру свого терпіння. Голов¬не – бажання і натхнення. Можна просто менше надати значення одягу, тоді це не буде якась неймовірно клопітка робота, а можна вишити спідничку власноруч і витратити на це купу часу й зусиль. У будь-якому разі я впевнена, що ви будете собою задоволені, а ваші дітки – й поготів".
Участі у виставках чи конкурсах дівчина не брала, бо допоки не вважає себе майстринею. Каже, наразі це захоплення, а далі – як час покаже. Розповідає, що рідні і друзі тішаться з такого її хобі, бо часто отримують зроблені власноруч забавки в подарунок. "Якось тато на великодньому ярмарку купив мою ляльку, не знаючи, що її робила я. Це для мене було свого роду визнання з його боку, – пригадує дівчина. – Утім забавки не є для мене якимось прибутком. Гроші псують добрі справи".
Дівчина наголошує, що це не проста лялька: "Вона несе в собі дух наших предків, дитячу щирість і тепло рук, які її виготовляли. Стільки натхнення й любові не закладають ні в які інші іграшки. Українці вірили, що мотанка оберігатиме їх дітей від нечистого, а найбільшою силою є материнська любов, яка виливається в іграшку з усіма думками про свою дитину. Робіть ляльки, пишіть писанки, виготовляйте витинанки, підтримуйте рідне – і вам обов'язково воздасться".
А в майбутньому Юля хоче втілити грандіозний план – створити школу мистецтв, де діти могли б учитися разом із мамами й татами. "Цікаво було б поспостерігати, як батьки починають творити так само з нуля, як і їхні діти, у них відбуваються своєрідні "змагання". Так малеча більше часу проводитиме з сім'єю, а батьки більше пізнають власних дітей за спільною справою".
Надія Вишневська