Розлучені, геї, ігромани – «клієнти» закарпатських психотерапевтів

Негатив із телевізора

Нині стереотипи щодо людей із розладами психіки в населення настільки стійкі, що це часто не дозволяє звернутися до спеціаліста в разі якихось проблем. Українці так звикли до складного життя, що воліють усі свої депресії, хвилювання й фобії переживати самі. Натомість у більш розвинених країнах люди давно практикують перекладати свої душевні проблеми на плечі психотерапевтів.

На Закарпатті спеціалісти з цієї галузі успішно працюють уже понад десятиліття. Так, головний психотерапевт обласного управління охорони здоров’я, ужгородський лікар Магдалина Кузьмик розповіла, що, коли тільки відкрила кабінет, до неї зверталося не більше 500 пацієнтів на рік, тепер же її відвідує близько 2 тисяч закарпатців.

«Приїздять з усієї області, зокрема, дуже активними є гірські райони: Міжгірський, Воловецький та Рахівський – певно, там працює так зване «сарафанне» радіо, оскільки звідти звертаються, як правило, жінки середнього віку з невротичними розладами. Прекрасна стать узагалі вдвічі частіше страждає від депресій – це пов’язано передусім з гормональними особливостями. Велика кількість моїх пацієнток – це розлучені або самотні жінки, вони найбільш гостро відчувають незахищеність, з якою пов’язані певні психічні розлади», – зазначила психотерапевт.

Магдалина Андріївна пояснює: на наше життя сильно впливає урбанізація, потреба жити «швидко», миттєво реагувати на події, блискавично вирішувати. Стреси на роботі для багатьох стали звичним явищем, а вимоги до людей (як дорослих, так і дітей) настільки зросли, що встигнути за ними багатьом не до снаги. Дров у вогонь додає і вкрай негативне інформаційне поле, в якому живемо. З екранів телевізорів, з комп’ютерних ігор, зі шпальт газет на людей виливається стільки негативу й жорстокості, що це потроху стає звичним. Звідси – стверджує психотерапевт – і зростання агресії, яка спостерігається в суспільстві, зокрема й серед сучасних підлітків.

 «Ця жорстокість, постійна налаштованість захищати себе теж походить він невпевненості у завтрашньому дні. Розлучені, звільнені з роботи, діти, покинуті батьками-заробітчанами, – всі вони мають одну спільну фобію: бояться майбутнього. Хоча, звичайно, далеко не всі розлади пов’язані з соціальними факторами. Є такий астенічний тип людей, у яких дуже розвинена тривожність. Вони близько до серця беруть усі проблеми, схильні до панікерства і ніяк не можуть від цього позбавитися. Таких тривожнодепресивних розладів на Закарпатті спостерігається найбільше. За ними йдуть помірно-депресивні стани, а потім стани, коли пси­хологічна проблема проектується на тіло, наприклад, коли людині важко ковтати, хоч фізіологічно все в організмі нормально, або вона не може спати, чи відчуває біль, коли їй доводиться робити щось, чого вона дуже не хоче».

Пари, що міняються коханими

Звичайно, звертаються до Магдалини Кузьмик і пацієнти з більш «цікавими» проблемами. Гомосексуалісти й лесбійки, котрі хочуть зрозуміти, чому їх не тягне до протилежної статі, бісексуали, котрі відчувають потребу спробувати секс із представниками своєї статі й лякаються цього, або свінгерські пари, що міняються своїми коханими на одну ніч, дівчата і хлопці, котрі перенесли фізичне насилля, жінки, що страждають на післяпологову депресію, – всіх не перелічити.

Чимало в останні роки було й прохань допомогти подолати комп’ютерну залежність. «Приходять до мене успішні й красиві жінки 30 років, котрі просто не вміють налагоджувати взаємин із чоловіками. Замість того, аби спробувати побудувати стосунки, вони живуть у світі фантазій про красиве життя, шукають кохання через Інтернет, часто в такому віртуальному спілкуванні роблячи із себе не тих, ким є насправді.

Молодь більше залежна від комп’ютерних ігор. Особливо цим страждають хлопці 11–17 років, котрі так самостверджуються. Вони не є лідерами в житті, тому намагаються бути успішними хоча б у грі».

Ще одна «нова» проблема – анорексія. Магдалина Андріївна розповіла, що працювала з юними закарпатками, котрі за власним бажанням відмовлялися від їжі, аби бути стрункими, «як фотомоделі». Вмовити таких дівчат полюбити себе такими, як вони є, дуже непросто навіть професіоналу. До того ж лікувати анорексію без згоди пацієнта, за нашими законами, не можна – навіть якщо це вже загрожує його життю.

Замість пляшки – спортзал

«Нині багато батьків заклопотані, тому не приділяють своїм дітям достатньої уваги. Вони думають: «Ну, побалується і перестане. Худне донька, то й нічого страшного – згодом відгодуємо. Сидить син за комп’ютером – подорослішає і вийде на вулицю до однолітків». Однак не все так просто, адже залежність, на переконання багатьох медиків, без зовнішнього втручання не може просто зникнути. Вона згодом переросте в іншу залежність – від алкоголю, наркотиків, навіть роботи. Бо трудоголізм – це теж залежність, хоч у нас і не заведено її лікувати».

То як же розпізнати момент, коли варто йти до психотерапевта? Лікар Магдалина Кузьмик пояснює: коли з’явилися симптоми, які порушують усталений ритм вашого життя. Тобто якщо у вашому житті щось трапилося, але ви нормально можете виконувати професійні обов’язки й домашні справи, здатні радіти життю, – це легке порушення, з яким, найімовірніше, ви з часом зможете впоратися самі. Однак коли тривожно-депресивний стан переслідує тривалий час (кілька місяців), на вас хвилеподібно накочується тривога, страх, почуття вини, зневіра у майбутньому, ви не можете працювати так якісно, як раніше, сон порушується, сексуальний потяг зникає, пам’ять погіршується, тиск стрибає, а життя не приносить радості – краще звернутися до спеціаліста.

«У нас люди іноді тягнуть до останнього, коли вже просто не можуть опанувати себе. Чоловіки часто намагаються зняти стрес алкоголем, жінки або йдуть до церкви, або воліють перетерпіти. Між тим на початкових стадіях неврози легко знімаються активним хобі. Наприклад, чоловікам достатньо кілька разів на тиждень ходити до тренажерної зали або грати у футбол – це допоможе вирівняти рівень серотоніну. Жінкам спорт або активні заняття (танці, фітнес, плавання тощо) теж підходить, крім того, варто більше уваги приділяти собі – це чудово спрацьовує».

Не радить Магдалина Андріївна закриватися й людям з фобіями. Каже: до неї приходить чимало людей, котрі панічно бояться їздити у переповнених автобусах, страждають на клаустрофобію, страх самотності, смерті тощо. Усе це, за словами психотерапевта, можна побороти. «Було дуже приємно після кількох місяців терапії проїхатися в ліфті разом з пацієнткою, котра до цього тривалий час страждала на клаустрофобію. Людина не повинна відчувати якість незручності у житті, якщо їх можна легко позбутися», – переконує медик. І додає: головне – це навчитися любити себе.

Тетяна Літераті