Використані наркоманами шприци можуть опинитися навіть у дитячій пісочниці

Те, що на подвір'ях дитсадків, шкіл, у підвалах і під'їздах багатоповер¬хівок у нас часто полюбляють "тусити" люди з так званою девіантною поведінкою, наприклад, алкоголіки й наркомани – ні для кого не секрет. Та й, мабуть, кожен із нас не раз бачив використані шприци, умовно кажучи, на вулиці. Хоча небезпечні штрикавки можна здавати на утилізацію. У великих містах працюють спеціальні пункти обміну шприців, або скорочено ПОШ, де наркомани можуть виміняти їх на нові. Таким чином, оберігаються від ризику зараження СНІДом і гепатитом і самі наркозалежні, й ті, хто їх оточує.

Головний лікар Закарпатського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом Іван Миронюк каже, що обмін шприців для наркоманів – це один із аспектів так званої програми зниження шкоди. Її філософія, зокрема, полягає в тому, щоб та¬ким шляхом зменшити рівень поширення ВІЛ в уразливій групі населення, тобто серед споживачів ін'єкційних наркотиків.  Відповідно мінімізується також передача інфекції статевим шляхом із цього середовища до загалу.
"З іншого боку, ця програма має ще одне завдання – забрати з вулиць брудні шприци, які можуть нести інфекцію. Саме тому так зву¬чить формулювання: не роздача шприців, а обмін. Мета – аби кожен споживач ін'єкційних наркотиків, який бере участь у програмі, приніс використані шприци для дальшої утилізації відповідно до законодавства України. Тобто аби голки не залишилися десь у пісочниці, на дитячому майданчику в під'їзді чи підвалі, де може випадково поранитися будь-хто", – зауважує лікар.

Він пояснює: нині медики не можуть досягти того, аби наркозалежні повністю відмовилися від зілля, тому пропонують інший варіант виходу з ситуації. Він не ідеальний, проте захищає як хворого, так і суспільство. Хоча, каже Іван Миронюк, багато хто цього не розуміє й дивується, як це так – роздавати наркоманам шприци, та ще й безплатно. Насправді ж цим методом уберігаємо насамперед себе.

В Ужгороді донедавна шприци ін'єкційним наркоманам (окрім іншої потрібної роботи) обмінювала єдина організація – Закарпатський обласний благодійний фонд "Рада життя". Усі намагання автора знайти бодай ще одну таку організацію виявилися безрезультатними.

Голова правління фонду Лариса Татош зауважує, що раніше його працівники шприци обмінювали, а зараз тільки видають. Причина в тому, що на утилізацію їх потрібно здавати дезін¬фікованими й обробленими: голки окремо від пластмаси. А на це фонд не має ні коштів, ні умов. За словами Лариси Татош, сьогодні "Рада життя" щомісяця видає наркозалежним близько 20 тисяч одноразових шприців. Тож виходить, що кілька тисяч використаних штрикавок потенційно можуть опинитися в будь-якому місці Ужгорода. Звісно, не всі вони інфіковані вірусами ВІЛ чи гепатиту. Проте це саме той випадок, коли треба остерігатися навіть найменшого ризику. Те, що благодійна організація не може профінансувати всі потрібні витрати, теж зрозуміло. Але й проблему, безперечно, вирішувати мусай.

Іван Миронюк, який стояв біля витоків впровадження програми зменшення шкоди в Україні, відзначає, що вдалося досягти дуже хороших результатів. Усі міжнародні програми, які діють на сьогодні, охопили понад 60 % споживачів ін'єкційних наркотиків у державі. Унаслідок цього епідемія ВІЛ різко почала падати саме в цій групі: показник передачі вірусу через кров стрімко знизився.

Сьогодні частішають випадки зараження статевим шляхом. Проте однаково рушійною силою епідемії залишаються саме уразливі групи населення, зокрема споживачі ін'єкційних наркотиків. "Якщо ми зупинимо вогонь у концентрованій групі, то не допустимо такого сильного виходу хвороби в загал. Програми вже показали свою ефективність у всьому світі, а тепер добрі результати є й у нас. Тому, звичайно, якщо подібні проекти перестають діяти в якомусь регіоні, то це дуже негативна ознака", – каже Іван Миронюк.

Ще одне місце, де також накопичується дуже багато викорис¬таних шприців, це, зрозуміло, медичні заклади. Адже тут штрикавками послуговуються найбільше. Проте ситуація в лікарнях наразі під контролем. За словами головного лікаря Закарпатської обласної санепідстанції Володимир Марковича, для медичних  закладів передбачена стандартна процедура, за якою вони мають обробляти шприци, а потім здавати їх на утилізацію.

Головний лікар Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. А. Новака Юрій Яцина розповів, що заклад уклав договір на утилізацію такого роду відходів із фірмою, яка має всі дозвільні документи та ліцензії на таку діяльність. Але перш ніж здати шприц на утилізацію, його дезінфікують. Перший заступник головного лікаря Мукачівської центральної районної лікарні Мирослав Гавришко пояснив, що спочатку відламується голка використаного шприца, тобто видаляється найнебезпечніший елемент. Для цього медики використовують спеціальні герметичні відра з невеличкими дірочками у кришці. Далі сам шприц і залишок голки опилюють дезінфекційним розчином, загортають у спеціальні пакети, ще раз пересипають знезаражувальним розчином, а отвори мішків запаюють. Фірма, яка утилізує шприци, регулярно забирає ці пакети. До речі, підприємства відшкодовують медичним закладам вартість пластмаси, яку медзаклади їм здають.
У Закарпатському обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом також готують шприци до утилізації за стандартною процедурою. Проте є одна відмінність. Тут мають спеціальний, поки що досить рідкісний для наших медзакладів, пристрій – спалювач голок, який вщент знищує колючку. А забір крові на наявність ВІЛ, за словами Івана Миронюка, роблять із допомогою безпечних вакуумних систем.

Усі ці застережні заходи для медиків просто необхідні, адже вони щодня контактують із величезною кількістю хворих. Тож уберегти себе можуть лише дотримуючись усіх правил техніки безпеки. Щодо нічийних шприців, про які йдеться на початку матеріалу, то навряд чи варто заспокоювати себе тим, що Закарпаття наразі є найблагополучнішим регіоном країни щодо кількості людей, які уражені ВІЛ. Нині на диспансерному обліку перебуває 235 ВІЛ-інфікованих осіб, із них 19 – хворі на СНІД. До речі, й кількість ін'єкційних наркоманів у нас просто мізерна проти східних і південних областей України. Проте, як свідчить досвід, перейти межу й опинитися серед лідерів не так уже й важко. Крім того, все більших обертів набирають інші страшні хвороби, зокрема гепатити В і С, які також передаються через кров.

До речі, Міністерство екології й природних ресурсів України працює над створенням Державної програми поводження з медичними відходами. Має бути налаштовано систему утилізації медичних і біологічних відходів на регіональному рівні, а при міських лікувальних закладах передбачатиметься власна піч для спалювання цього сміття. А поки що не завадить обережність. 

Лариса РОМАНЮК

Теги: вірус, СНІД, пісочниця, інфекція, шприц

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати