Рахівський Богдан запрошує поціновувачів народного мистецтва та гір

Село Богдан, що розташувалося за 10 кіло-метрів від  Рахова, зустріло нас суцільною темрявою. Напередодні там пройшла сильна гроза, через котру всюди  зникло світло. Місцеві кажуть, що це трапляється досить часто. В таких випадках турист отримує у садибах додатковий бонус – смакування кулеші з бринзою при свічках. Комусь із приїжджих це нагадує 90-ті. Проте у більшості виникає відчуття романтики.

Звідси  бере початок Біла Тиса, тут колись гостював Іван Франко, через це місце раніше проходив торговий шлях до Румунії – усе це про рахівський Богдан. Колись він був селищем міського типу, однак після відокремлення одного з присілків знову став селом. Його історія розпочинається з кінця 16 століття – тоді на ці землі прийшли гуцули з Галичини, які шукали собі вільної землі. І знайшли її саме на тутешніх берегах Білої Тиси. Спочатку займалися землеробством і тваринництвом. А згодом почали заготовляти і продавати деревину. За однією з легенд, село отримало свою назву тому, що стало "Богом даним місцем" для всіх, хто шукав нові землі для життя. Є й інша версія – назва пов'язана з чоловічим іменем Богдан, яке один із опришків колись вирізав на липі. В історію 20 століття село ввійшло завдяки тому, що після Першої світової війни стало складовою новоствореної Гуцульської республіки. А наприкінці Другої світової саме староста Богдана Микола Кудрич від імені усієї Рахівщини підписав Маніфест про возз'єднання нашого краю з Українською РСР.

Сьогодні  Богдан – це великий населений  пункт, що простягається вздовж Білої Тиси більш ніж на 8 кілометрів. У ньому живе чотири з половиною тисячі людей. Чимало з них трудяться на заробітках за кордоном. І зовсім небагато вирішили заробляти завдяки довколишній красі природи та місцевим принадам. Від гірського туриста тут відбою не може бути, оскільки саме через Богдан пролягає дорога на найвищу гору України – Говерлу. І місцеві жителі уже працюють, аби притримати любителів гір у себе хоча б на день. А допомогти в цьому взялися представники швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства "Forza". У 2007 році вони почали детально пояснювати тутешнім, що таке сільський туризм і як його розвивати. Нині у Богдані є уже 7 садиб, котрі готові прийняти гостей. Одна ночівля обійдеться туристу в 50 гривень. Ну а вдень кожен може організувати дозвільну програму на свій смак. Наприклад, присвятити її відвідинам бункера колишньої оборонної лінії Арпада. Або навідатися до пекарні, що пече хліб на дровах, завітати до тутешньої кузні,  познайомитися з місцевими майстрами народної творчості, побачити, як вони працюють, і купити сувенір, що сподобається найбільше. А після всього – прогулятись вершинами навколо села.

Для затятих любителів гір у Богдані, звісно ж, зовсім інша програма. Туристам пропонують пройтися 28-кілометровим промаркованим Щаульським маршрутом. За словами експертів, він пролягає найбільш високогірною частиною області, перепад висот сягає 500 метрів. Тож "прогулянка" лише для тих, хто точно знає, що таке Карпати. Якщо ж ви не загартовані походами, то без досвідчених провідників і спеціального спорядження краще від такої мандрівки утриматися. Суттєвий нюанс для любителів гір: перш ніж стартувати на Щаульському маршруті, мусите про свій похід за кілька днів до того письмово попередити Мукачівський прикордонний загін. І не просто повідомити, а й отримати від прикордонників дозвіл. Якщо в зону кордону із Румунією підете самовільно, проблем не уникнути.

Автор матеріалу разом із колегами-журналістами пройшлися лише частиною промаркованого маршруту. До старту підвіз високопрохідний "ГАЗ-66". Їзда на ньому гірською дорогою – гарантований екстрим та адреналін. Тож за бажання турист може замовити і собі таке "таксі". Правда, враховуючи, скільки бензину "з'їдає" ця вантажівка, поїздка влетить у копійку. Їдучи на машині, бачимо кілька місць, де вирубують ліс. Хоча й усе легально, за природу однаково боляче. Далі серед лісу зустрічаємо "екзотику" – готель з оригінальною назвою "Уединение". Місцеві кажуть, що він належить комусь із українських політиків. А кому саме – різні версії. До речі, раніше на місці готелю знаходилася прикордонна застава. Очевидно, хтось у вищих кабінетах країни вирішив, що охоронцям кордону нічого робити там, де можна заробити на багатих туристах.

Зійшовши  з вантажівки, перетинаємо кордон області й опиняємося вже на Івано-Франківщині. Довкола видніються неймовірної  краси панорами. Зокрема, вдалині  справа – Піп Іван. А зліва  – гори, які вже на території  Румунії. Уже заради цього на вершини над Богданом варто піднятися. Шлях, яким рухаємось, проходить повз самісінький кордон двох країн. Тож зліва від ґрунтової дороги один навпроти одного стоять прикордонні стовпчики. Більшість румунських повністю занедбані, кілька з них зламані навпіл. Наші ж – буквально блищать. До речі, їх заборонено фотографувати. Власне, як і саму смугу кордону.

Господар  однієї з богданських садиб Михайло Брана показує нам на гору, що знаходиться на самій межі України та Румунії. З неї, каже Михайло Іванович, свого часу за довколишніми шляхами спостерігав опришок Олекса Довбуш. За кілька кілометрів Михайло Брана показує ще одну візитівку – Скелі смерті. За місцевою легендою, колись молодики в цих місцях збирали едельвейси для своїх коханих. І досить часто зривалися донизу. Звідси й назва скелі.

Послухавши  моторошну історію, рушаємо далі. Дорогою смакуємо яфини, яких у ці дні в горах уже мало для  масового збирання, проте цілком достатньо  для міського туриста. За кілька годин  доходимо до полонини Нєнєська. На стовпчику написано, що у цьому місці висота над рівнем моря 1791 метрів. Нафотографувавшись на фоні краєвидів, сходимо з промаркованого маршруту і спускаємося через ліс до ґрунтової дороги, де нас мало чекати "таксі"-"ГАЗ-66". Оскільки місцевий лісник Іван не розрахував часу і напрям "короткого" маршруту, до машини дістались аж о 22.30. Блукання у нічному лісі не всім мандрівникам додало хорошого настрою, ба більше – в декого викликало паніку. Проте, коли вже сіли до вантажівки, майнула думка, що у прогулянці нічним лісом теж є своя романтика. Але лише якщо точно знаєте, куди йти, і маєте потужні ліхтарі.

Спустившись із гір, знову опиняємося у темному  Богдані. Ні, цього разу з погодою  все  чудово й електроенергія в  оселях не зникла. Освітлення не було лише на центральній дорозі. І це при тому, що на кожному стовпі встановлені новенькі ліхтарі! Як з'ясувалося, через бюрократію електрикам із держбюджету просто не перерахували за них грошей. Цю проблему сільське керівництво планує найближчим часом якось вирішити. Тоді, певне, до принад Богдану можна буде додати ще й нічні прогулянки селом.

Ярослав Гулан, ЗІА "Простір". Фото автора
 

Теги: Богдан, гори, село, туристи

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати