Платне милосердя. Допомога соціальних робітників може стати не безкоштовною

На Закарпатті чимало людей, за котрими доглядають найняті державою працівники. За словами помічників, для одиноких вони є і дітьми, і друзями. Однак невдовзі, можливо, декому доведеться за їх послуги викладати гроші – із липня почала діяти постанова Кабміну № 1417. Документ може зменшити кількість тих, хто має право на безплатну поміч соціального робітника.

Дружба – за півроку

Нині в краї, за останніми даними, є 7 707 чоловік, до яких навідуються соціальні працівники. "Вони допомагають підопічному чи не у всіх домашніх справах, – розповідає заступник начальника Головного управління праці та соціального захисту населення В"ячеслав Микулець. – Це і прибирання, і прання, і придбання товарів, і навіть ходіння різними інстанціями для вирішення якихось питань. Якщо треба, коли людина прикована до ліжка, допомагають їй і дотримувати особисту гігієну. До таких на¬віду¬ються щодня. Коли ж здоров"я підопічного більш-менш добре, то наш працівник може приходити рідше, але не менш ніж двічі на тиждень". Питання, чи треба людині помічника, в чому саме він допомагатиме і скільки разів на тиждень приходитиме, вирішує спеціальна комісія.
Хто ж потребує такого сприяння, має звернутися до місцевого управління соціального захисту населення. Там, наголошує В"ячеслав Іванович, допоможуть з оформленням документів. А людині обов"язково треба буде пройти медичний огляд. Майбутнього підопічного насамперед перевірять, чи не слабує на небезпечні хвороби – туберкульоз, психічні розлади.
В"ячеслав Микулець запевнив: якщо людині здоров"я вже не дозволяє ходити кабінетами лікарів, то медична комісія огляне вдома. Це ж стосується і візиту до соцуправління: якщо йти туди фізично важко, ба навіть неможливо, то слід повідомити про себе телефоном. Або ж попросити сусідів чи знайомих.
Сьогодні на Закарпатті є 19 територіальних центрів для пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. Саме при них і працюють люди, що допомагають немічним (тих, котрих треба доглядати). В Ужгороді трудиться 29 представників цієї професії. Більшість із них жінки. За статистикою першої половини року, в обласному центрі було 306 людей 70–90 років, котрі потребували допомоги соцпрацівників.
Ужгородки Тамара Газій, Зоряна Могильна, Любов Зозулич, Варвара Шиман, Зоя Спєх та Ан¬на Рудов  – соціальні робітниці вже не перший рік. Твердять: про підопічних бабусь і дідусів знають більше, ніж будь-хто. Адже нерідко такі люди потребують суто психологічної допомоги. І саме з ними діляться наболілим. Одна з працівниць пригадує історію бабусі, котра в молодості втратила рідну дитину, а чоловік пішов від неї до її ж сестри. Інша каже, що ніколи не забуде одну з перших своїх підопічних – старенька перед смертю вигнала з кімнати родичку, натомість покликала до себе її.
Ужгородські соцробітниці захоплюються оптимізмом ще однієї старенької: у свої 92 роки вона завжди у доброму гуморі, доглядає за собою, критикує владу, але водночас зберігає позитивні емоції. За словами соцробітниць, спочатку підопічні ставляться до них з певною недовірою. Однак потім це минає: для налагодження нормальних стосунків, кажуть працівниці, потрібно від місяця до півроку.
В Ужгороді, до речі, не найбільше людей, що потребують допомоги сторонніх. Наприклад, працівники соціального центру селища Дубового (Тячівщина) обслуговують аж 380 одиноких пенсіонерів і людей з обмеженими фізичними можливостями. За словами директора центру Івана Канюки, за ними доглядає 43 соціальні робітники. Серед підопічних багато приїжджих – їх свого часу направили на Тячівщину працювати з різних куточків СРСР. Так склалося, що у гірському краї вони й залишилися без рідні.
В"ячеслав Микулець зазначив, що у селах соціальним робітником працювати важче, ніж у місті. Хоча б тому, що там декому до свого підопічного треба добиратися не 20–30 хвилин маршруткою, а пішки у віддалені місця у спеку, дощ чи сніг.

Є діти – значить мають бути гроші

Донедавна всі люди, котрим комісія призначила помічника, користувалися цією послугою за рахунок місцевого бюджету. "Із 1 липня почала діяти Постанова Кабміну №1417, – розповів заступник начальника Ужгородського міського територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Володимир Карпов. – Там нововведення щодо умовно одиноких громадян – для них послуги соціальних центрів можуть стати платними". Володимир Іванович пояснює: умовно одинокі – це ті, хто має дітей, однак ті від своїх батьків з різних причин далеко – наприклад, за кордоном, в іншій області, просто не підтримують контактів. Є й такі, котрі пиячать або ж засуджені. А є дорослі діти, котрим самим собі важко дати ради, не те що батькам. І от якщо людина не доведе, що її чада самі в негараздах, то держава допомогти із соц¬робітником не поспішатиме. Нині працівники ужгородського центру наново перевіряють дані своїх підопічних. В обласному центрі щонайменше 30 людей можуть потрапити до категорії, що мають за послуги соціального робітника давати гроші. "Їх покинули діти, і,  якщо залишимо ще й ми, це стане для них ударом, – зазначила начальник Ужгородського міського територіального центру Галина Гецко. – Постараємося, цього не допустити".
Слід зазначити, що в краї, однак, є чимало людей, котрі без жодних проблем платять державі за догляд за своїми старенькими батьками. Самі ж із ними не сидять не тому, що не хочуть, а тому, що перебувають десь на заробітках.

Підопічних більше, ніж має бути

За статистикою, один робітник обслуговує 12 людей. За нормативами – мав би лише шістьох.
А от за кожною з патронажних сестер Червоного Хреста, які також доглядають за одинокими пенсіонерами й просто інвалідами, налічується саме така кількість підопічних. "Якщо буде понад шестеро, – зазначає голова Закарпатської обласної організації Червоного Хреста України Іванна Сабо, – то якість наших послуг стане нижчою". Товариство Червоного Хреста в краї обслуговує 15 тисяч людей. Для них трудяться 124 сестри милосердя, 76 із них є медичними, 44 – патронажними. Останні фактично виконують ту саму роботу, що й державні соціальні робітники. Установи – державна та громадська – поділили між собою підопічних: у побуті стареньким допомагає або державний соцробітник, або патронажна сестра. Медичні ж сестри наві¬дуються до людини, аби дати ліки, виміряти тиск тощо. 743 підопічні Червоного Хреста на Закарпатті є лежачими. До них медсестри навідуються щодня.
Червоний Хрест знаходить лю¬дей, за котрими доглядатимуть його працівники, за даними сімейних лікарів, пенсійних відділень, соціальних установ тощо.
За словами тих, хто працює у сфері соціального захисту, непорозуміння між помічниками й старенькими інколи виникають. Але випадки, коли людина категорично відмовляється від соцробітника, трапляються вкрай рідко. Причини непорозуміння життєві – у кожного свій характер, а у старших людей, як правило, він особливий. Соцпрацівник же, через свою завантаженість, інколи може виділити людині часу менше, ніж потрібно. Але так чи так, врешті, вони один із одним таки уживаються. Бо для соціального помічника – це робота, а для його підопічного – життєві обставини.

Ярослав Гулан, ЗІА "Простір"

Теги: інвалід, соціальний

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати